Яким має бути ідеальне місто?

Лекція Енріке Пеньялоси минулого тижня у Києві мала широкий резонанс - багато народу її відвідало і це породило шквал обговорень і суперечок. Скажу одразу - сама на лекції не була, тому про її суть можу судити лише із прочитаного та розмов із друзями-колегами. До речі, дуже гарні розгорнуті тези лекції опублікували на Цікавому Києві - можна почитати тут.

Так ось, диспути киян за результатами лекції говорять про суттєві ментальні розбіжності між "бажаним" Києвом - яким в ідеалі ми бачимо своє місто - і "моїм" Києвом - містом де мені зручно жити і працювати. Між бажаним і власним є дуже велика різниця і очікування іноді протилежні. Найпалкіші дискусії напевно точаться навколо транспорту та публічного простору (public spaces), яким колишній мер Боготи приділив багато часу. Тобто наші протиріччя у сферах енергокористування, використання води, управління комунальним майном, збору та переробки сміття та багато інших поки що навіть не спливають на поверхню...

Головне протиріччя - це наше бачення комфорту та готовність грати за правилами у ситуації непевності - чи будуть інші грати за цими ж правилами. Я абсолютно погоджуюсь із тезами, що у Києві повинно бути менше машин, що в'їзд у центральну частину міста має бути платним (при чому реально дорогим, бо 5-20 гривень не зупинять більшість людей, а от 50-100 можуть стати суттєвим демотиватором), що по периметру міста біля станцій метро слід створити "парковки-перехватчики", що паркування на тротуарах неприпустиме і т.д. Однак драконівські заходи проти автомобілістів слід запроваджувати одночасно із заходами, які б стимулювали розвиток громадського транспорту, велоінфраструктури та пішохідних зон.

Якщо у людини є вибір - штовхатися у двох маршрутках і витратити 1 годину на доїзд до офісу, чи комфортно сидіти у власному авто із музикою і витратити ту ж саму 1 годину - він звичайно обере другий варіант. Якщо у людини є інший вибір - пройтися пішки до метро 5 хвилин, проїхатися у повному вагоні 15 хвилин і ще 5 хвилин витратити на "доход" до офісу або сидіти 1 годину у власному авто у корках - я думаю другий варіант є вже не таким привабливим, хоча передбачає менше контактів із "небажаними елементами", які так часто зустрічаються в метро.

Тобто є різні ступені "відмови" від комфорту і їх відносна вартість для індивідуума та соціуму теж різна. Ви б може і відмовилися від авто, якби була гарантія, що маршрутки довезуть вас до місця роботи за 30 хвилин. А для цього потрібно, щоб інші власники авто зробили такий самий вибір. І ось як раз цієї довіри до інших людей у вас немає. Ви не впевнені,  і цілком логічно, у багатьох випадках, що вони також гратимуть за правилами. Ви також цілком обґрунтовано можете сумніватися, що міська влада зробить необхідні кроки для покращення громадського транспорту (окремі смуги для автобусів, швидкісні трамваї, великі автобуси і реформа системи маршруток, електронні квитки універсального характеру і т.д.)

Змінити наш менталітет щодо користування публічним простором і транспортом можна поступово - через фінансові важелі та "освітні" заходи. В інших країнах і містах, які нам часто ставлять за приклади, це теж була справа не одного дня. Наприклад ще 20 років тому вулиці Британії були рясно вкриті екскрементами домашніх улюбленців і років 10 влада витратила на "привчання" господарів собак прибирати за ними на прогулянці в парку або на вулиці і навіть встановила для цього купу спеціальних контейнерів по всій країні. Я не дивуюся, коли у Челсі пані з Луі Вуітоном і екзотичною собачкою абсолютно нормально дістає із Вуітона целофанову торбинку, "складає" в неї скарби свого пса і забирає їх із собою. Тому шанси натрапити на "сюрпризи" досить малі, і не лише у Челсі:-)

Гривнею можна карати (платний в'їзд у центр, висока вартість парковки,  високі штрафи за порушення правил) або заохочувати (фінансові стимули для спільного користування авто - так звані авто-пули, безвідсоткові кредити на купівлю велосипедів від роботодавців - ця схема успішно застосовується в Британії). Освітні заходи та наочність "впливу" можуть через пару-трійку років переконати людей, що у дворі будинку із 300-ма квартирами краще створити дитячий майданчик і зелену зону, аніж "додаток" до підземного гаражу (тобто паркування для тих, хто не захотів платити за "підземне щастя" або кому не вистачило місця). Слід на пальцях пояснити, що здоров'я наших власних дітей, які 24 години на добу дихають загазованим повітрям, є вищою мірою комфорту, аніж щоденний безтурботний доїзд до офісу. Це також може коштувати вам дешевше!

У нас всіх різне бачення ідеального міста і важко знайти консенсус у багатьох речах, які стосуються власного комфорту. Особливо якщо він з'явився порівняно нещодавно і ми всіма силами хочемо його захистити. Однак важливо знати якою ціною дістається цей комфорт - для людей що вас оточують, для ваших дітей і батьків-пенсіонерів, для громади міста, для його вулиць та парків, для повітря і води. Кожен має право на комфорт, однак кожен має бути готовим адекватно компенсувати витрати, якщо своїм комфортом він створює дискомфорт для інших. І ось на це ми поки що не погоджуємося, навіть думати про це не хочемо.

Тому поки що ми далеко від "ідеального Києва". Поки що...

Пости по темі:
1. Київ парникового періоду
2. Розвиток Києва: привілей чи право?
3. Великий спорт і місто - який спадок?

Бюджет як топ-новина

Вчора в Британії був незвичний день. З ранку до вечора на більшості телеканалів та радіохвиль домінувала одна новина - бюджет країни на наступний фінансовий рік (який тут починається у квітні). Я не перший рік вже спостерігаю над цим неординарним процесом і кожного разу не можу не дивуватися йому. Можливо більшість людей не так енергійно  слідкувала за новинами (мені було цікаво дізнатися як зміниться оподаткування мого бізнесу і чи не втратить наша родина "дитячих грошей", які до нині виплачувались щомісяця на кожну дитину незалежно від рівня доходів батьків, а із наступного року будуть лімітовані для людей із низьким і середнім рівнем доходів). Однак думаю більша половина британців вчора була в курсі у тій чи іншій мірі, що головний казначей Джордж Озборн (по-нашому міністр фінансів) озвучує фінансові плани, які у тій чи іншій мірі торкнуться кожного.

Тому було багато інтерактивних програм - інтерв"ю зі звичайними людьми із різних категорій (молодь, пенсіонери, робітники на невисокій зарплатні, банкірі з мільйонами, безробітні, ті хто палять і т.д.), різні мас-медіа пропонували своєрідні "калькулятори" - щоби люди могли дізнатися на скільки вони стали "багатші" чи "бідніші" в результаті нововведень. Одним словом подія мала великий "освітній" компонент і коментатори буквально на пальцях розповідали про наслідки.

Я не фанат консерваторів, однак слід визнати, що третій коаліційний бюджет є досить збалансованим як для такого складного фінансового періоду. Уряд намагається скоротити дефіцит державного бюджету і державний борг, скорочуючи витрати на публічні послуги (освіту, соціальну допомогу, транспорт, комунальні послуги) та урізаючи різні пільги (безробітним, сім"ям із дітьми). Одночасно він стимулює бізнес та фізичних осіб через систему оподаткування та різні інструменти і закриває "дірки", через які не досить сумлінні компанії та індивідууми виводять значні суми з-під оподаткування.

Не факт що все це спрацює, однак зниження корпоративного податку на прибуток, спрощення системи звітності, зниження податку на доходи, підвищення неоподаткованого мінімуму (до 9,200 фунтів із 2013 року) - все це добре. Одночасно вводиться низка податків на "предмети розкошу". Наприклад тепер українським олігархам, які забажають купити собі маєточок в Лондоні, доведеться платити від 7% до 15% його вартості в казну.

Найбільше не повезло тим хто палить - акциз на цигарки виріс з 7 до 38 пенсів за упаковку, яка навіть до цього коштувала десь 8 фунтів (біля 100 гривень!).


А серед цікавих "регіональних" новин - введення регіонально диференційованої зарплати у державному секторі. Тобто держслужбовці та муніципальні працівними у менш розвинених регіонах і містах півночі отримуватимуть меншу зарплатню, ніж їх колеги на півдні, оскільки вартість життя на півдні та півночі дещо відрізняється.

Залишається лише бажати такого рівня прозорості, відкритості і обізнаності щодо питань державного бюджету, який в Україні як правило приймається в авральному порядку, а про більшість інновацій ми дізнаємося пост-фактум, або вони тихесенько додаються у вигляді змін до державного бюджету.

Ось така топ-новина була вчора в Британії:-)

Мої новини тижня

Минулий тиждень був досить цікавий з точку зору новин і подій.

Почнемо з конкурентоспроможності Києва, а точніше з її відсутності. 15 березня стало відомо, що згідно зі свіжеспеченим рейтингом найбільш конкурентоспроможних міст світу, підготовленого Economist Intelligent Unit/Citybank, Київ знаходиться на непривабливому 108-му місці - позаду всіх європейських столиць і великих міст. Ця новина напевно досить боляче вдарила по КМДА, однак вони тепер із новим заповзяттям мають реалізовувати стратегію Києва, яка ставить на меті зробити Київ одним із найбільш інвестиційно привабливих і конкурентних міст Центральної і Східної Європи.

До речі, КМДА робить інші корисні речі - вони наприклад запросили до Києва колишнього мера Боготи Енріке Пеньялосу, який 22 березня виступить із лекцією "Ідеальне місто" у Київському будинку архітекторів. Хто бажає почути лідера колумбійського дива дивіться детальну інформацію на Платформі.

Мені також надіслали лінк на цікаве нове дослідження з Росії. А саме рейтинг промислових центрів Росії "Промышленный каркас России. 250 крупнейших промышленных центров страны", підготовлене Інститутом територіального планування Урбаніка спільно зі Спілкою Архітекторів Росії. Виглядає дуже цікаво (хоча я детальний звіт ще не читала) і впевнена, що аналіз є дуже актуальним для України. Цікаво буде побачити аналогічне дослідження в Україні, до речі...

А тим часом Єврокомісія підготувала Стратегічний документ по регіональній політиці ЄС на 2014-2020 роки - Common Strategic Framework. Саме на основі цього документу національні уряди і регіональні органи влади будуть розробляти свої власні стратегії регіонального соціально-економічного розвитку і так звані "Партнерські контракти" між комісією та урядами (до речі, теж інновація). На регіональну політику чекають великі зміни - ближча координація зі Стратегією конкурентоспроможності Європа-2020, використання єдиного регуляторного механізму для всіх 5-ти структурних фондів (включаючи сільськогосподарський і морегосподарський), принцип макрокондиціональності (залежності виплат зі структурних фондів від дотримання центральним урядом макроекономічних показників стабільності). Так що наступні декілька місяців і років обіцяють бути цікавими!

Ну ось такі новини.

Покращення життя за розкладом...

Ви мабуть не знали, але з сьогоднішнього дня період "затягування пасків" в Україні закінчився. Про це ми дізналися не з міжнародних рейтингів, не зі статистики зростання ВВП і податкових надходжень, а безпосередньо від Прем'єра Азарова. Від сьогодні громадяни можуть забути про злидні та негаразди, бо держава досягла таких стрімких успіхів в економіці, що почне піклуватися про стандарти життя кожного. І обов'язково подолає диспропорції у рівні доходів, які виникли за 20 років. Цікаво, який максимум вони будуть брати - не Ахметова ж, бо  тоді нам буде потрібен бюджет Франції або Британії для подолання таких диспропорцій...

Мене завжди розважають заяви наших можновладців, які безапеляційно констатують моментальні радикальні зміни, або їх відсутність (Я би тут пригадала іншого прем'єра, яка восени 2008-го заявляла, що  світова криза нас не зачепила...). Правда вони можуть це собі дозволити - народ не кинеться масово перевіряти цифри бюджету і робити складні математичні підрахунки на основі макроекономічних показників. А коли всі ці прожекти накриються мідним тазом, ніхто не препре їх до стінки і не відніме мандати/ посади. Так у нас не прийнято, адже завжди знайдуться поважні причини провалу - світова криза, низькі ціни на метал, висоці ціни на газ, російські друзі, європейські вороги, триклятий МВФ, ураган в Гондурасі - та хіба мало таких причин!

Однак чомусь більшість громадян поставилась більш ніж прохолодно до "нових" соціальних ініціатив Президента (які сильно нагадують соціальну стратегію попереднього президента) та завзятості уряду. Особливо коли світла голова нашої економіки, колишній банкір і від сьогодні другий за розміром регіонал Віктор Тігіпко, говорить нам, що багатомільярдні соціальні вливання оголошені (оце так диво!) на початку передвиборчих перегонів не вплинуть на інфляцію в країні...

Ну що ж, покращення дійсно настало (хоча для декількох тисяч представників провладної еліти воно ніколи і не закінчувалось), на наступні 6 місяців. Після жовтневих виборів можна буде знову затягнути паски, серйозні причини завжди знайдуться (дивись перелік вище). Хоча мій прогноз такий - до виборів не дотягнемо, бюджет і економіка рухнуть під тиском соціального золотого дощу, який не забезпечений доходами реальної економіки. Ви ж не чули про раптові покращення у розвитку нашої економіки та про прориви в "інноваційно-інвестиційному" шляху розвитку України? Якщо чули - маякніть. Бо ці чудові новини якось пройшли повз мене...

Пости по темі:
1. Продекламований розвиток - чергова інновація в українському врядуванні
2. Україна - нерайдужний прогноз на майбутнє

Дослідження на всі смаки - вибираємо обережно

В англійській мові є такий вислів - evidence based policy - політика, що базується на фактах і доказах. Дуже модний термін серед західних політиків і політконсультантів. Означає, що ваші пропозиції у тій чи іншій сфері політики (соціальній, економічній, охорони здоров'я і т.д.) базуються на перевірених трендах і фактах, розраховані кількістно і перевірені якісно.

Однак життя штука цинічна і на кожного героя є антигерой. Поряд із цим терміном мої колеги часто і неофіційно використовують інший - policy based evidence - факти, що базуються на політиці. Тобто в результаті досліджень ми маємо факти і докази, які зручні для тієї чи іншої політики або політика.

Насправді в цьому немає нічого поганого. Адже дуже рідко аналіз буває просто "білим", або "чорним" - у ньому як правило багато смужок. Ну скільки разів ви писали у своїх дослідженнях "це переконливий факт, однак є деякі застереження", або "ця закономірність також має декілька виключень". Цією моделлю дуже зручно користуватися. Адже при виході будь-яких статистичних даних різнонаправлені політичні табори (скажімо соціалісти та неоліберали) і їх аналітичні центри можуть аргументовано доводити свою правоту, аналізуючи "головні тренди" і наводячи виключення. Просто те, що є мейнстрімом для одних, є виключенням для інших!

Подібні думки у мене викликали декілька досліджень, що з'явилися останнім часом у сфері фінансування регіональної політики ЄС. Одним із ключових питань, на які автори давали відповіді, - хто є більшим бенефіціаром комунітарних фондів. Британський консервативно-орієнтований аналітичний центр Open Europe у січні опублікував звіт "Далеко від мети: Обґрунтування повернення регіональної політики додому", який говорить про диспропорційно більше фінансування нових членів ЄС і про те, що "старі" члени виграють більше, якщо регіональна політика як функція буде репатрійована в національну політику.

З іншого боку цього тижня з'явилося дослідження профінансоване польським урядом і підготовлене Інститутом Структурних Досліджень та компанією Raytech, яке говорить, що найбільшими бенефіціарами структурних фондів є "старі" країни-члени, а точніше їх приватні компанії.

І в одному, і в іншому випадку кінцеві висновки є відображенням реальності, а точніше її частини. Регіональні та місцеві органи влади у нових країнах-членах без сумніву є найбільшими бенефіціарами - вони отримують нові об'єкти інфраструктури та "м'яку" підтримку у сфері підприємництва, зайнятості, інновацій та ін. Однак уряд безпосередньо не реалізує проекти, як правило це роблять законтрактовані приватні компанії або громадські організації. І оскільки в Європі працює єдиний ринок, компанія із будь-якої із 27-ми країн може виграти контракт. І може трапитись так, що це іноземна компанія, і тоді уряд іншої держави отримає "вторинну" вигоду від структурних фондів - через податки і оплату праці своїх громадян.

І цілком логічно, що німецькі спеціалісти будують сміттєпереробні заводи в Угорщині, іспанські будівельники  працюють на польських автобанах, а британські консультанти допомагають малим підприємцям Прибалтики. Головне бачити цілу картину, особливо тим, хто займається цими питаннями глибоко і серйозно. Бо як деякі з вас знають, у прес-релізі є лише один заголовок і одна головна тема, яка і потрапляє в новини - все інше вторинне.

Тобто читаємо глибше і звертаємо увагу не лише на "назву човна".

Пости по темі:
1. Регіональна політика ЄС - посткризові реалії
2. Різношвидкістний Євросоюз
3. Якими мають бути політично-орієнтовані дослідження?

Державна стратегія регіонального розвитку України - забута мелодія для флейти...

Нещодавно я розмовляла із моїм старим другом, який робить дослідження у сфері впливу міжнародної технічної допомоги на реформу державного управління в Україні. Мене звичайно більш за все цікавить просторовий аспект управління, про що ми і говорили. Щоб підготуватися до нашой бесіди, я пройшлася старими архівами і перечитала декілька статей, які я написала років 5-8 тому. Одна з них мені особливо сподобалася, якщо це можна сказати про власну стару статтю:-)

На гребені реформаційної гарячки, у 2007 році, я написала для Regions про позитивні зміни, які очікуються в Україні із впровадженням у життя Державної стратегії регіонального розвитку (ДСРР) до 2015 року, а також із реалізацією довгоочікуваної територіально-адміністративної реформи (ТАР).

Але ось на дворі вже 2012-й рік, а віз як то кажуть і понині там. Амбітна ТАР була викинута на смітник майже у тому ж 2007 році, а ДСРР залишилася лише документом - без системного впровадження, експертного супроводу і майже без грошей. І трагедія в тому, що обидва документи були досить непоганими, базувалися на цілій купі іноземного досвіду, абсорбованого через українські реалії. Я ніколи не втомлюся сперичатися із деякими моїми колегами про те, що ДСРР є гарним документом і проблеми відсутності прогресу у сфері регіональної політики слід пов'язувати із нашою традиційною нездатністю впроваджувати гарні закони і регуляторні акти у життя.

А для тих хто цікавиться, чому ж таки ДСРР є гарним документом, пропоную почитати мою трохи бородату статтю, однак яка до сих пір не втратила актуальності, по причині відсутності будь-яких системних змін, прописаних у документі.

Ось посилання на статтю із досить корявою назвою (внаслідок невдалого редагування) "Reform in the context of political reforms and more assertive regional elites".

Пости по темі:
1. 20 фактів про розвиток регіонів України
2. 5 причин відсутності в Україні дієвої та ефективної регіональної політики