Цінність дискусії

Десять днів тому нарешті відбувся семінар у Києві який я довго планувала і який відкладався в силу різних причин. Вийшло кулуарно, народу було небагато, однак у цьому випадку спрацювало правило "головне не кількість а якість". Дискусія про столичні міста і кризу вийшла конструктивна (за цим посиланням можна знайти презентації зроблені під час семінару) і я впевнена ми всі (або хоча б більшість) дізналися багато цікавих фактів і трендів, як під час формальної, так і неформальної частини диспуту:-)

Скажу чесно я переживала - семінар англійською і відповідно велика частина українських дослідників автоматично відсікається, оскільки, як всім відомо, більшість наших науковців і дослідників не спік інгліш. Був би парадокс - міжнародний семінар в Україні із поляками, швейцарцями, росіянами, греками і латишами, але без українських дослідників... Але я дарма переживала, українські кадри були непогані, а презентація від представника органів влади на початку стимулювала жваву дискусію, яка була гарним ice breaker.

Маю декілька спостережень щодо вітчизняних науковців. Деякі мене засмутили ще до початку. Виявляється, для багатьох публікація тез у конференційному буклеті є більш важливою за саму презентацію результату своїх досліджень та можливість дискусії із колегами із різних країн. Для мене це дико, хоча я десь можу зрозуміти аспірантів, для яких апробація, особливо на "фінальній стадії" є важливою. Однак можна ж одним махом дві важливі речі зробити. Але де там. Навіть не цікаво прийти і презентувати. Є ще інша категорія - приходять, презентують і одразу звалюють - навіщо слухати інших?..

Але добре те, що все ж таки є багато колег яким цікаві не лише власні  ivory towers, але й чим займаються колеги. При чому, як і в інших сферах, неформальні дискусії під час кава-брейків, обіду та вечері можуть стати більш цікавими і продуктивними, ніж формальні. Ось я і мій колега з Польщі - засновники дослідної мережі RSA щодо розвитку столичних міст у кризовий період - знайшли партнерів у Латвії, які готові прийняти третій семінар нашої мережі у наступному році. Це супер! При чому сталося це під час вечері, наприкінці довгого дня (до речі сама ідея створення мережі теж виникла під час вечері на іншій конференції:-)).

Так що я знову переконалася - ніколи не слід пропускати шанс особистого спілкування із однодумцями. Із цього завжди вийде щось гарне - нова ідея, новий проект, новий захід, новий партнер. Так що спілкуємося!

Пости по темі:
1. Посткризові (?) столиці і метрополії - варшавські дискусії
2. Посткризові економіки Європи

Вибори-2012 в Україні - нові регіональні актори

Результати парламентських виборів в Україні ще в процесі кристалізації, в тому числі за допомогою "підрахуїв" різних рівнів. Однак незалежно від остаточних цифр ситуація у сфері регіональної політики суттєво зміниться. У "силовий ландшафт" країни і її регіонів стрімко вривається 225 нових акторів - депутатів-мажоритарщиків.

У мене змішані відчуття до цієї категорії можновладців. З одного боку у багатьох країнах пряме представництво інтересів громадян у мажоритарних округах є позитивним явищем, оскільки "наближає" владу до народу, скорочує відстань між електоратом і його представниками. Але це спрацьовує у дійсно демократичних системах, де формування влади і її функціонування є прозорим і підзвітним. Коли в обраних депутатів не виростають крила і не з'являються німби над головою. Коли вони, навіть отримавши високі кабінети, не проти прошвирнутися вулицями міста/села і запитати у своїх виборців - які проблеми? чим можу вам допомогти? Коли у мої лондонські двері якось постукала міністр уряду і одночасно депутат по даному округу і запитала чи є в мене якісь побажання і проблеми, моя мама, яка саме була в гостях, чаєм поперхнулася. Бо в Україні такого не було і підозрюю ще не скоро буде (хоча може я не права, і Чумак чи Ємець колись постукають у наші двері:-)).

В Україні не так давно ми вже мали мажоритарщиків і їх діяльність, як правило, мала характер "перетягування ковдри на себе", тобто на свій округ, не зважаючи на реальний стан справ у даному регіоні. Для регіональної політики, що має відкривати можливості для підвищення рівня конкурентоспроможності регіонів та територій через інструменти і заходи на основі об'єктивно визначених проблем, це є великою загрозою. Бо депутати-мажоритарщики, як правило, будуть лобіювати інтереси своїх округів - для отримання фінансових та інших ресурсів, і чим більше, тим краще. Однак підозрюю, що вони не будуть зважати на об'єктивну необхідність у цих ресурсах, на те, що в інших регіонах, де депутати не є такими "пробивними" або належать до "неправильних" політичних сил, необхідність у цих ресурсах є більшою.

Я не хочу бути песимістом (хоча це досить просто при нинішній владі в Україні, навіть дещо оновленій після 28 жовтня). Я хочу вірити, що українські регіони отримають ще із десяток ефективних адвокатів і законодавців, які створять оптимальні умови для розвитку не лише їх окремих округів, але й всієї держави. А не з'являться ще десяток "гальм" прогресивних змін та ефективної політики стимулювання розвитку регіонів, якої ми так потребуємо! А то може просто з'явиться ще десяток кандидатів на розрізання червоних стрічок та застольні промови?..

Побачимо як воно вийде.
  

I am back!

І це офіційно. Декретну відпустку можна вважати закінченою, попереду багато цікавих справ.

Літо видалося багатим на події у сфері регіональної політики, хоча більшість його подій пройшли повз мене і я лише зараз як та майстриня нанизую всі намистинки на одну нитку щоб отримати цілісну картину світу:-) Скоро поділюся думками.

А поки я це роблю світ не стоїть, і рухається вперед (а кому не щастить - назад).

І відбувається ось таке:

• Сьогодні в Брюсселі відкриваються ювілейні 10-ті Відкриті дні регіонів і міст Європи - Open Days 2012. Щороку захід стає все більш вражаючим і практичним. Окрім політичних посиденьок та гарних презентацій, можна дізнатися купу корисної інформації, знайти партнерів для спільних проектів, "повчитися" в поп-ап університеті, і багато іншого. Ох, коли вже мої ніженьки знову доведуть мене до Євростолиці на ці красоти?.. Хоча щоби знати що там відбувається не обов"язково кудись їхати - можна відкрити живий webstreaming і насолоджуватися.

На цьому тижні у Києві одразу дві дуже цікаві і дуже релевантні події, на жодну з яких я не потрапляю:-( Однак у вас є шанс, а тому готуйтеся до

• Human Capital Forum 2012 - нарешті і у нашому місті можна аргументовано поговорити про найцінніший капітал, який є у країни - її людей. А зробити це можна 11-12 жовтня. Вся інформація знаходиться тут 
• TEDxKyiv City.2.0 - Київський TED також надихнувся ідеєю міста нового покоління - соціального простору, який надихає, огортає комфортом і безпекою, відкриває можливості і об"єднує людей. Київ одне із 70-ти міст, де 13 жовтня відбуватимуться "міські" дискусії. Приємно бачити серед учасників стільки FB друзів:-) А якщо ви як і я не зможете бути ось тут 13 жовтня, то не біда. Це все ж таки TED, тому будемо дивитись в онлайні.

Ну і нарешті трохи новин про мої ініціативи. Науковий семінар по проблемам розвитку столиць Європи наближається! 26 жовтня експерти з України, Польщі, Росії, Латвії, Греції та Швейцарії будуть обмінюватися ідеями щодо кризових і пост-кризових (кому повезло) трендів розвитку столиць континенту.

Учасники в основному із академічно-університетської сфери, однак будуть і практики Запрошую всіх хто цікавиться тим, що відбувається у Києві та інших столицях, і хто володіє англійською (бо це буде наша мова, цього разу - некалинова) 26 жовтня у п"ятницю  до центрального корпусу КНЕУ.

З нами будуть зам голови КМДА Руслан Крамаренко, Директор Центру Euroreg Варшавського університету професор Горжелак, Ректор КНЕУ пан Павленко, можливо колишній заступник Міністра регіонального розвитку. Більше деталей ось тут.

Так що приходьте!

Ось такий вийшов початок сезону 2012/13.

Пауза

Я беру паузу на декілька місяців "по сімейним обставинам" і Регіональні Акценти не будуть оновлюватися. Планую повернутися з новими силами та ідеями у серпні-вересні. Не забувайте мене і до зустрічі!

Київський Bionic Hill - реальність чи профанація?

Така в мене натура - здається слід використати найменший позитивний привід для того, щоб оптимістичніше дивитися на українську політику підтримки місцевого економічного розвитку. А не виходить - у всьому я знаходжу негатив... І це не тому що я песиміст чи неконструктивний критик, а тому що чомусь у нас політика та конкретні ініціативи у цій сфері робляться "з коліна" або "під кальку".

Візьмемо наприклад проект інноваційного парку Bionic Hill - супер бізнес-інкубатор/діловий центр/науковий центр/виробничий парк/готель/житловий комплекс та багато чого іншого на заході Києва (Святошинський район). Про нього тільки лінивий не писав, а тепер і моя черга:-) Здається так гарно все написано і презентовано головним інвестором, компанією UDP. І так логічно це вписується в концепцію реалізації Стратегії розвитку Києва до 2025 року. А я чомусь, як та товариш Калугіна із "Службового роману", тільки одне можу сказати: "Ну не верю я вам, не верю!".

По-перше не можна покладати такі великі очікування щодо перетворення Києва на інноваційний центр Центральної та Східної Європи на будівництво одного досить скромного інноваційного парку для "посадки" інноваційних компаній. Одна річ якби він був спрямований на їх "вирощування" і "збільшення", а так судячи з проекту і підходу, більшість заходів буде спрямована на стимулювання екзогенних (зовнішніх), а не ендогенних (внутрішніх) економічних процесів. А останні, як свідчить практика і досвід іноземних взірців, є більш успішними і довготривалими.

По-друге очільники міста і власники центру розпочали полювання на зіркові ТНК у секторі хай-тек (ну ви знаєте, традиційний набір такий - Google, IBM, Microsoft, Dell і т.п.). Це в принципі вписується в одну зі стратегічних цілей Стратегії-2025 (яку я особисто не одобрямс) - збільшення кількості штаб-квартир міжнародних корпорацій у Києві. Вони також почали полювання на венчурні фонди із Силіконової долини.

Ну в принципі, багато хто правильно відмітить - навіщо винаходити колесо? Дійсно краще навчитися у найкращих і запросити їх першими відламати від нашого інноваційного пирога. Але це не означає, що Київ автоматично стане гарячою точкою на карті венчурних інно-інвесторів. Його просто включать до списку декількох дюжин європейських міст, куди заїде роад-шоу. Якщо почитати уважно, то ті USP (унікальні переваги), які КМДА представляє в якості головного козиря Києва, є не такими вже унікальними і підійдуть для опису більшості столиць цієї частини світу...

Мене особливо інтригують наміри власників центру заснувати новий "науковий центр" і "спеціалізований університет", які мають стати повноцінними партнерами у нарощуванні інноваційного статусу бізнес парку. Навіщо нам у Києві ще один університет?! У нас що, їх мало? (До речі, Стратегія Києва так і не має аудиту наявних науково-дослідних ресурсів міста, який би чітко показав які інноваційні активи ми вже маємо, а які ще слід розбудовувати).

Чому не домовитися із найбільш успішними вишами про розміщення тут вже існуючих лабораторій, дослідних центрів та шкіл/факультетів, які відповідають профілю спеціалізації центру (біотехнології, IT, фармацевтика)? Впевнена, що КПІ не завадили б нові сучасно обладнані лаби, а резидентам Bionic Hill прийшлися б до душі винаходи на інновації, які створюються студентами та викладачами цього або інших київських  університетів. Хто буде господарем "наукового центру"? Чи будуть задіяні вже відомі і розкручені у світі дослідники, розробки яких можуть бути вдало і порівняно швидко впроваджені в життя? Чи зможе місто домовитися із гігантами фармацевтичного бізнесу міста (Фармак, Борщагівка і т.п.) про їх участь у проекті?

Чому ми завжди маємо почати все спочатку, аби мати "своє" і ні з ким не ділитися? Скільки пройде часу, щоби новий науковий центр або університет розбудував хоч якусь мінімальну репутацію (а без репутації у цьому світі нікуди)? Чи ви хочете створити програму MBA а-ля Сколково? Ну так і напишіть!

Не так давно я прожила і пропрацювала декілька років у північному місті Англії Ньюкасл. Він ввійшов до шістки наукових міст Англії (science cities) - ініціативи уряду лейбористів, що реалізовувалася протягом останніх десяти років для підвищення рівня інноваційності великих міст країни, посилення комерціалізації наукових розробок та скорочення циклу "із лабу до споживача". Не скажу що ініціатива є абсолютним успіхом, однак  у Ньюкаслі на мою думку була застосована успішна модель.

Звичайно не обійшлося без "силіконових" моментів, однак керівництво міста разом із місцевою Агенцією регіонального розвитку реалістично оцінили науковий потенціал міста та його університетів, обрали 3-4 напрямки, які є найбільш перспективними з точки зору комерціалізації та отримання прибутку у середньостроковій перспективі, і підписали договір із провідними університетами міста про "симбіоз" існуючих наукових лабів і дослідників із інфраструктурою бізнес-інкубаторів, бізнес-центру, із інвесторами (місцевими та іноземними) та потенційними споживачами кінцевого продукту (наприклад лікарні у випадку медицини старіння або репродуктивної медицини). І ось у Центрі Життя (Centre for Life) у центрі міста поряд із офісами комерційних фірм та венчурних фондів, знаходяться дослідницькі лабораторії Університету Ньюкаслу, бізнес-інкубатор, конференц-центр, музей, та багато іншого. Тобто місто вдало скористалося НАЯВНИМИ науково-дослідними ресурсами і сконцентрувало енергію нового проекту на створенні інфраструктури по їх комерціалізації, розвитку та наближенню до бізнес громади, інвесторів та споживача. Ось такий приклад.

Bionic Hill чомусь мене не надихає як локомотив перетворення Києва на міні-Силіконову долину або навіть створення "інноваційного кластеру". Ні, звичайно масштаб вражає. Але лише як ще один мега-девелоперський проект із модною "інноваційною темою", яка скоріше є рекламним брендом, аніж сутністю проекту. А може я помиляюся? Було б добре...

Пости по темі:
1. Інноваційний потенціал Києва - презентація
2. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 3: Інноваційна трагедія
3. Роль університетів у розвитку міст 

Мої новини тижня

Минулого тижня було багато цікавих подій. Нарешті вийшла друком книга Світового Банку із моєю главою про успіх трансформаційних процесів в Україні (або краще сказати його відсутність). Найближчим часом опублікую посилання на електронну версію. А ще одну книгу про роль університетів у розвитку міст (теж із моєю главою) подали до друку в Рутледж і кажуть в листопаді вже буде готова. Ура!

Цей тиждень ще кращий:-) Хоча б тому, що у Делфті (Нідерланди) почалася щорічна міжнародна конференція Асоціації Регіональних Досліджень (RSA) "Мережеві регіони і міста у часи фрагментації". Нас там нема цього року, на жаль, але подумки ми із колегами!

На днях я знайшла дуже цікавий аналіз довгострокової "користі" від великих спортивних арен  побудованих для різноманітних міжнародних спортивних змагань - від Олімпіад до Євро. Аналіз закінчується 2010 роком тому ані Києва, ані Лондона там немає. Автори в основному концентруються на "завантаженості" стадіонів після закінчення великих подій - скільки народу їх відвідує за рік. На основі складеного "коефіцієнту зайнятості" складено рейтинг найбільш успішних (Мюнхенська Альянс Арена) і неуспішних проектів (олімпійський стадіон у Нагано, Японія), де ледь раз на рік можуть зібрати повний стадіон... Я думаю Олімпійському в Києві не загрожує доля Нагано, особливо враховуючи потенціал проведення великих концертів та шоу (наприклад концерт Мадонни), однак цікаво подивитися на звіт з точки зору окупності витрат і виправданості надій/амбіцій. Ось посилання на звіт "World Stadium Index: Stadiums built for major sporting events – bright future or future burden?" від Play the Game.

Минулого тижня нетом гуляли новини про незбалансований розподіл  державних дотацій і субвенцій між регіонами України. Автори аналізу із Лабораторії законодавчих ініціатив співставляли частки регіонів у ВВП країни із їх частками у загальній сумі субсидій, поточних і капітальних витрат із державного бюджету в розрізі регіонів. Народ одразу почав волати про несправедливу частку Донецької і Луганської областей (27 і 11% субсидій та витрат відповідно проти 12 і 4% частки у ВВП) і про маргінальність більшості областей України з точки зору державного фінансування.

Звичайно цифри вражають, але я завжди намагаюся ставитися зважено до подібних порівнянь. По-перше, це не зовсім коректно порівнювати "абсолютні" цифри - у Донецькій області проживає 5 мільйонів мешканців, тоді як у Закарпатській - 1.2 мільйони. Тобто порівняння на душу населення було б куди більш показовим. По-друге, Київ, Донецька, Харківська та Львівська області без сумніву переживають тимчасовий "ефект Євро", який буде відсутній вже у 2013 році (а у Києві ще додається "ефект варяга Попова", якого партія влади енергійно пропихує у мери за рахунок збільшення фінансування різноманітних капітальних і не дуже проектів). По-третє, сума "в розрізі регіонів" здебільшого групує "секторні" поточні та капітальні витрати у даній області, наприклад на вугільну промисловість, металургію, дорожнє господарство та ін. (та ж таки Лабораторія робить аналіз витрат по секторах - можна прочитати тут). Тому цілком закономірно, що регіони, де найбільш розвинені "базові" (на думку нашого реформаторського уряду) галузі, отримують більше коштів. Це також означає, що продуктивність праці тут нижче плінтуса, на жаль... Бо витрати великі (як частка), а ефект для національної економіки низький.

Так що раджу трохи зваженіше реагувати на цифри і не піддаватись істерії на тему "ми їх годуємо". Хоча звісно є об'єктивні тренди, що свідчать про диспропорційне інвестування у промислові регіони Сходу та загалом відсутність довгострокового стратегічного планування у сфері регіонального розвитку. Про це я писала ой як багато разів! І без сумнівів ще напишу...

Семінар "Чотири роки кризи: як столичні міста управляють її наслідками"

Хочу поділитися новиною про другий семінар дослідної мережі RSA "Вплив глобальної економічної кризи на столичні міста", який відбудеться у Києві у жовтні цього року.

Спільно із місцевими партнерами - Київським національним економічним університетом ім. Вадима Гетьмана (КНЕУ) - ми із Варшавськими колегами проводимо міжнародний семінар "Чотири роки кризи: як столичні міста управляють її наслідками" для експертів і дослідників, які займаються питаннями розвитку столичних міст, особливо у кризовий і посткризовий період.

Дата проведення семінару - 26 жовтня 2012, п'ятниця. Місце проведення - Київ, кампус КНЕУ на проспекті Перемоги біля метро Шулявська. Реєстрація учасників і подача тез - до 1 жовтня 2012. Робоча мова - англійська. Організаційний внесок складає 200 гривень або 20 Євро.

Враховуючи досить успішні результати проведення першого семінару мережі у Варшаві у вересні 2011 року, ми очікуємо значний інтерес серед наших колег зі Східної, Центральної і Західної Європи. Сподіваємося буде багато кейсів розвитку столичних міст світу за останні 4 роки, що минули від початку глобальної економічної кризи.

Більш детальна інформація (англійською) щодо питань, які розглядатимуться на семінарі, про цільову аудиторію та організаційні моменти можна прочитати за цим посиланням.

Зі всіма питаннями щодо семінару можна звертатися до мене.

Пости по темі:
1. Посткризові (?) столиці і метрополії - варшавські дискусії
2. Посткризові економіки Європи

Криза іміджу

Ніхто не сумнівався у тому, що дорога України до Євро-2012 буде важкою, однак мало хто сподівався на такий "ідеальний шторм" лише за декілька тижнів до початку спортивного свята. Рік-два тому я писала про перспективи впливу організації футбольного турніру на місцеву економіку, а також про роль іміджу для привернення уваги до події. Однак як виявилося дискусії про місцеву економіку нікого не цікавлять, а іміджем займаються лише поверхнево, на рівні логотипів і телероликів. Тобто повністю ігнорують соціально-економічне, культурне і політичне наповнення територіального іміджу. А дарма, бо як раз це і виявилося найважливішим.

Більшість організаційних проблем Євро так-сяк були вирішені - або частково, або за рахунок величезних державних інвестицій (половина яких осіла у кишенях мега-прорабів), або ж вони були гарно "замальовані" а-ля Потьомкін. Однак з'явилися нові і потенційно більш небезпечні проблеми для іміджу країни.

Бути організатором великого міжнародного турніру означає не лише мати відполіровані аеропорти, бездоганні дороги, швидкі потяги і сучасні стадіони. Це добровільна згода на те, щоб твою країну і твої міста розглядали під мікроскопом. І тому просто смішно обурюватися, коли нині у західній пресі з'являються негативні статті про Україну (треба радіти і позитивним до речі), незважаючи на ступінь їх об'єктивності. Це робота журналістів - шукати історії для своїх сюжетів. І не їх проблеми, що більшість наших сюжетів такі негативні...

Навіть ті вболівальники, які фізично не присутні на змаганні, хочуть знати що то за країна і що це за люди, які приймають футбольне свято. Звідси вам і увага до проблем бездомних псів, оголених жінок, безпеки на дорогах, неіснуючих гуртожитків/готелів по космічних цінах, корумпованих гаїшників, недолугих митників, незнання іноземних мов, відсутність розкладів потягів, дороговказів і т.д. і т.п.

Потім до цього коктейлю нашими підприємливими господарями готелів та напівготельчиків було додано "спекулятивну" нотку. Ціни хостелів "мінус"-економ класу зашкалюють і іноді їх можна порівняти із відпочинком у Hayat чи Hilton у центрі європейських столиць. Жадібність ніколи не доводить до добра. А наші Бендери від готельного сектору (деякі з яких до речі мають непогані податкові канікули) просто продемонстрували свою "довіру" до туристичної привабливості України. Їх ціни відображають брак надії на те, що хтось колись захоче приїхати до їх готелю після євротурніру, тому треба по максимуму стригти купони сьогодні і зараз. Як казав Карцев: "Бери дура - завтра не будет".

Однак мало хто зможе переплюнути наших політиків і можновладців по рівню некомпетентності та недалекоглядності. Саме вони додали цю саму "вишеньку" до коктейлю Молотова. Репресивні гонки по відношенню до опозиційних лідерів за останній рік досягли апогею і внутрішня політика стала центром уваги світових лідерів. Як у часи Кучми сьогодні Україна передусім асоціюється із опозицією в тюрмах, відсутністю свободи слова, клептоманами та брехунами при владі. Наш президент наївно (???) вірив, що цих "безхребетних" європейських лідерів, які живуть у звичайних будинках в центрі міста (Німеччина), їздять на велосипедах (Нідерланди), літають звичайними рейсовими літаками (Фінляндія) та мають охорону в десятки разів менше ніж він (обирайте будь-яку країну ЄС) можна до безкінечності водити за ніс і годувати "маньяна" при будь-якій згадці про демократичні реформи. І коли ці європейці нарешті розправили спини, а деякі випустили голки, вони зарепетували про епоху холодної війни та упередженість. На мою думку це фігова відмазка...

Проблема не в європейцях, а в українцях - виборцях, які привели до влади людей без інтеллекту, стратегічного бачення та віри у краще майбутнє для країни та її людей. Проблема у так званій еліті, яка як і господарі готелів  живе лише сьогодняшнім днем, без думки про майбутнє.

Незважаючи на лавину негативної інформації у світових медіа про Україну, у більшості випадків виправданої, у нас все ще є шанс "включити Україну" для любителів футболу, які все ж таки приїдуть на Євро. Останній кордон і остання надія - це наші люди. Від їх відкритості, порядності та гостинності залежить кінцевий результат і фінальна оцінка події. Всі інші карти, на жаль, не на нашу користь...

І наприкінці про зовсім "непомічений" аспект Євро-2012 - його імідж серед самих українців. П'ять років тому нам обіцяли море приватних інвестицій, нову і сяючу інфраструктуру, яка десятиліттями служитиме містам-господарям, наплив туристів і мільярди для вітчизняної економіки. Однак кияни та жителі інших міст на собі відчули в основному негативні наслідки - вирубку парків, тотально перериті міста, закриті вулиці, зміну маршрутів транспорту, авантюри із таксі, зростання цін та ін.

Приватні інвестори так і не з'явилися, бюджет будівництва мегаспоруд був роздутий у рази і за все це ми платимо зі своїх податкових кишень. Довгострокове КПД від побудованої інфраструктури не завжди однозначне. І судячи з усього натовп туристів буде меншим ніж очікувалося, а завдяки браку інфраструктури та "привабливим" чартерним пакетам грошей місцевій економіці Харкова чи Донецька дістанеться дуже мало (Львів та Київ мають трохи більше шансів на доходи). Аналіз економічних витрат та вигід проведення Євро ще попереду. Однак прогнозую досить невтішні висновки, які повинні бути широко розрекламовані. Для того щоб зупинити нинішню авантюрну владу України від нового прожекту - зимової олімпіади в Карпатах.  

Пости по темі:
1. Імідж як двигун розвитку території - дійсне чи бажане?
2. Великий спорт і місто - який спадок? 
3. Свято спорту - ціна питання

Безвідповідальна соціальна відповідальність

Не знаю чи багато з вас чули про таку фішку - корпоративна соціальна відповідальність (КСВ) - але вона дуже модна у сучасному корпоративному світі та серед міріади експертів державних і недержавних організацій (в основному західних). Більшість великих і середніх компаній мають власну стратегію КСВ і намагаються її дотримуватися у своїй основній комерційній діяльності.

Якщо просто, то корпоративна соціальна відповідальність - це зобов'язання приватної компанії дотримуватись певних стандартів та принципів у процессі ведення своєї господарської діяльності та отримання прибутку. Тобто це таке "гуманне" обличчя дикого капіталізму. Компанії визнають свій вплив на навколишнє середовище, соціум та погоджуються приймати участь у вирішенні гострих проблем суспільства, особливо у місцях їх безпосереднього розташування. Тобто нафтові компанії у місцях розробки родовищ фінансують заходи по охороні флори і фауни, виробники одягу беруть на себе зобов'язання не використовувати працю дітей та здійснювати оплату праці не нижче мінімально встановлених рівнів, великі металургійні комбінати у монофункціональних містах беруть на себе зобов'язання по підтримці соціальної інфраструктури міста та ін.

На індивідуальному рівні компанії можуть надавати співробітникам спеціальні бонуси за "непаління" або "здоровий спосіб життя", надавати оплачувану відпустку для здійснення волонтерської діяльності, використовувати "перероблений" папір для потреб офісу, організовувати роздільний збір сміття для переробки та багато іншого.

А тепер повертаючись до Андріївського узвозу, а точніше до його руїн. Те що сталося цього тижня не влазить ні в які рамки цинізму і аргументи, які наводяться девелоперами та чиновниками валяться як картковий будиночок через кожні пару годин. То була згода, а то її раптом нема, то було погоджено з громадськістю, а то вона виходиться із цеглою на протести, то нічого не руйнували, то руйнували радянські "страшилки" 70-х років, і врешті решт чомусь зникли історичні будівлі, які пам'ятають всі кияни, які не одну сотню разів "утюжили" Андріївський протягом свого життя. І навіть наші "аксакали" від архітектури, типа пані Скорик, яку я вже не знаю хто поважає у цьому місті і країні, не бачать нічого поганого у зведенні "гарних скляних будинків". Та заради бога, зводьте, але не на місці щойно зруйнованих історичних пам"яток. Хіба мало в Києві промзон із авангардними цементними джунглями?

Корпорація СКМ, до якої входить ЕСТА Холдинг, є одним із українських підписантів Глобального Договору ООН з метою підтримки світових екологічних і соціальних принципів - своєрідної добровільної угоди приватного сектору світу дотримуватися певних стандартів і принципів у своїй роботі. Більш того, ця корпорація має досить розлогу презентацію про свої цілі у сфері КСВ та приклади заходів. Одним із напрямків КСВ СКМ в Україні є підтримка місцевих спільнот (до речі, сторінка українською на даний момент відсутня).

А тепер логічне питання - яким чином варварські дії ЕСТА Холдинг на Андріївському узвозі вписуються у Стратегію корпоративної соціальної відповідальності СКМ? Здається мені вони знаходяться у повному конфлікті. І певно настав час розвінчувати міфи про "велике добро для маленьких українців", яке роблять СКМ і їм подібні корпоративні бегемоти України.

Окремого слова заслуговують київські чиновники - призначенці без контролю з боку виборців. Однак про це окремо далі буде...

Пости по темі:
1. Київ: про місцеве самоврядування якого вже немає
2. Яким має бути ідеальне місто? 

P.S.: Фото з Української Правди

Англійські АРР: Закрити не можна лишити

31 березня 2012 був офіційно останнім днем роботи 8-ми Агенцій Регіональнального Розвитку Англії (АРР Шотландії, Уельсу та Північної Ірландії продовжують працювати, Лондонська Агенція є частиною Уряду Великого Лондона). Процес їх ліквідації почався ще навесні 2010 року, коли до влади у Великій Британії прийшла коаліція консерваторів та ліберал-демократів.

Консерватори традиційно ненавидять слова "регіон" і "регіональний", тому ні у кого не виникало сумнівів у серйозності їх намірів ліквідувати АРР. Однак пообіцявши спочатку індивідуальний підхід до окремих регіонів, Уряд бульдозером пройшовся по всій Англії. Були закриті всі 8 АРР - і на благополучному Півдні Англії, де вони приносили порівняно мало користі, і у депресивних північних регіонах, де ефект від діяльності АРР був більш відчутним.

Заради правди слід відзначити, що регіони в Англії не мають високого територіально-адміністративного статусу та чіткої ідентичності. Це одиниці без представницьких та виконавчих органів влади, які частіше використовуються для статистичної звітності, аніж для економічного планування (особливо зараз!).

Можна багато сперичатися про користь або шкоду таких радикальних заходів. Британія досить твердо дотримується своїх зобов'язань по урізанню державного бюджету та скороченню державного боргу, і регіональна політика стала лише однією з жервт. Однак вона була ЛІКВІДОВАНА ПІД КОРІНЬ.

Нині в Британії не лишилося ні інституцій, ні політики, ні стратегій регіонального розвитку. Знищені оскільки непотрібні ані країні, ані муніципалітетам. На думку консерваторів успіх економічного прориву території полягає у локальному підході, а не регіональному. Для динамічного економічного зростання та зменшення бюрократії слід надати більше повноважень містам і графствам, які краще знають що їм потрібно.

Наміри гарні, якби вони не йшли у розріз із реальністю - за останні 2 роки в Англії відбулася значна централізація влади. Рішення, які раніше приймалися у регіональних столицях, нині приймаються у Лондонських офісах міністерств. Місцеві органи влади не мають ані ресурсів, ані спроможності для реалізації амбітних планів соціально-економічного розвитку. В особі АРР вони втратили ефективних лобістів, а також майданчик для розробки масштабних проектів регіонального характеру, які неможливо реалізувати на місцевому рівні (у сфері транспорту, енергетики, інновацій та ін.)

Звичайно на місці АРР не залишилася сама пустка - минулого року Уряд ініціював створення Місцевих Економічних Партнерств (МЕП) - широкої коаліції місцевих органів влади, бізнесу та третього сектору, метою якої є стимулювання економічного зростання в певній місцевості через залучення інвестицій, покращення навичок та стимулювання створення робочих місць.

Але партнерства - це річ добровільна, у них дуже обмежений мандат на дії, у них відсутні власні бюджети, тоді як бюджети окремих учасників урізаються щодня і тому надії на них мало. Отже маємо інституційну амбіцію без ресурсного забезпечення. Єдиним дієвим інструментом для МЕП є гранти з Фонду Регіонального зростання (обсяг - 2.4 млрд.ф.ст.). Вони надаються на конкурсній основі  бізнес-проектам, поданим спільно приватними компаніями та МЕП.

Закриття англійських АРР зекономить держбюджету 2.2 млрд. фунтів стерлінгів на рік. Однак, відповідно до звіту PWC 2009 року щодо ролі АРР, на кожен витрачений АРР фунт припадало 4.5 фунти генерованих їх діями приватних інвестицій. Тому ефект економії не є однозначним.

Сферою, де закриття АРР має дійсно катастрофічні наслідки, є людський капітал. На вулиці опинилися тисячі кваліфікованих кадрів, які звичайно без роботи не залишаться. Однак уряд не зробив жодної спроби зберегти інтелектуальний капітал та інституціоналізувати певну "спадщину", яку можна буде використати пізніше, коли період жорсткої економії мине. Тобто десятиліття інтенсивних інвестицій у знання і людський капітал у сфері політики регіонального розвитку втрачено. І коли прийде час (а у цьому немає жодних сумнівів), доведеться все починати з початку. Ось така британська завбачливість.

А тепер вирішуємо, де у довгостроковій перспективі слід  поставити кому у цьому заголовку ...

Пости по темі:
1. Регіональна політика Англії - знову ті самі граблі
2. Підсолодили пілюлю

Яким має бути ідеальне місто?

Лекція Енріке Пеньялоси минулого тижня у Києві мала широкий резонанс - багато народу її відвідало і це породило шквал обговорень і суперечок. Скажу одразу - сама на лекції не була, тому про її суть можу судити лише із прочитаного та розмов із друзями-колегами. До речі, дуже гарні розгорнуті тези лекції опублікували на Цікавому Києві - можна почитати тут.

Так ось, диспути киян за результатами лекції говорять про суттєві ментальні розбіжності між "бажаним" Києвом - яким в ідеалі ми бачимо своє місто - і "моїм" Києвом - містом де мені зручно жити і працювати. Між бажаним і власним є дуже велика різниця і очікування іноді протилежні. Найпалкіші дискусії напевно точаться навколо транспорту та публічного простору (public spaces), яким колишній мер Боготи приділив багато часу. Тобто наші протиріччя у сферах енергокористування, використання води, управління комунальним майном, збору та переробки сміття та багато інших поки що навіть не спливають на поверхню...

Головне протиріччя - це наше бачення комфорту та готовність грати за правилами у ситуації непевності - чи будуть інші грати за цими ж правилами. Я абсолютно погоджуюсь із тезами, що у Києві повинно бути менше машин, що в'їзд у центральну частину міста має бути платним (при чому реально дорогим, бо 5-20 гривень не зупинять більшість людей, а от 50-100 можуть стати суттєвим демотиватором), що по периметру міста біля станцій метро слід створити "парковки-перехватчики", що паркування на тротуарах неприпустиме і т.д. Однак драконівські заходи проти автомобілістів слід запроваджувати одночасно із заходами, які б стимулювали розвиток громадського транспорту, велоінфраструктури та пішохідних зон.

Якщо у людини є вибір - штовхатися у двох маршрутках і витратити 1 годину на доїзд до офісу, чи комфортно сидіти у власному авто із музикою і витратити ту ж саму 1 годину - він звичайно обере другий варіант. Якщо у людини є інший вибір - пройтися пішки до метро 5 хвилин, проїхатися у повному вагоні 15 хвилин і ще 5 хвилин витратити на "доход" до офісу або сидіти 1 годину у власному авто у корках - я думаю другий варіант є вже не таким привабливим, хоча передбачає менше контактів із "небажаними елементами", які так часто зустрічаються в метро.

Тобто є різні ступені "відмови" від комфорту і їх відносна вартість для індивідуума та соціуму теж різна. Ви б може і відмовилися від авто, якби була гарантія, що маршрутки довезуть вас до місця роботи за 30 хвилин. А для цього потрібно, щоб інші власники авто зробили такий самий вибір. І ось як раз цієї довіри до інших людей у вас немає. Ви не впевнені,  і цілком логічно, у багатьох випадках, що вони також гратимуть за правилами. Ви також цілком обґрунтовано можете сумніватися, що міська влада зробить необхідні кроки для покращення громадського транспорту (окремі смуги для автобусів, швидкісні трамваї, великі автобуси і реформа системи маршруток, електронні квитки універсального характеру і т.д.)

Змінити наш менталітет щодо користування публічним простором і транспортом можна поступово - через фінансові важелі та "освітні" заходи. В інших країнах і містах, які нам часто ставлять за приклади, це теж була справа не одного дня. Наприклад ще 20 років тому вулиці Британії були рясно вкриті екскрементами домашніх улюбленців і років 10 влада витратила на "привчання" господарів собак прибирати за ними на прогулянці в парку або на вулиці і навіть встановила для цього купу спеціальних контейнерів по всій країні. Я не дивуюся, коли у Челсі пані з Луі Вуітоном і екзотичною собачкою абсолютно нормально дістає із Вуітона целофанову торбинку, "складає" в неї скарби свого пса і забирає їх із собою. Тому шанси натрапити на "сюрпризи" досить малі, і не лише у Челсі:-)

Гривнею можна карати (платний в'їзд у центр, висока вартість парковки,  високі штрафи за порушення правил) або заохочувати (фінансові стимули для спільного користування авто - так звані авто-пули, безвідсоткові кредити на купівлю велосипедів від роботодавців - ця схема успішно застосовується в Британії). Освітні заходи та наочність "впливу" можуть через пару-трійку років переконати людей, що у дворі будинку із 300-ма квартирами краще створити дитячий майданчик і зелену зону, аніж "додаток" до підземного гаражу (тобто паркування для тих, хто не захотів платити за "підземне щастя" або кому не вистачило місця). Слід на пальцях пояснити, що здоров'я наших власних дітей, які 24 години на добу дихають загазованим повітрям, є вищою мірою комфорту, аніж щоденний безтурботний доїзд до офісу. Це також може коштувати вам дешевше!

У нас всіх різне бачення ідеального міста і важко знайти консенсус у багатьох речах, які стосуються власного комфорту. Особливо якщо він з'явився порівняно нещодавно і ми всіма силами хочемо його захистити. Однак важливо знати якою ціною дістається цей комфорт - для людей що вас оточують, для ваших дітей і батьків-пенсіонерів, для громади міста, для його вулиць та парків, для повітря і води. Кожен має право на комфорт, однак кожен має бути готовим адекватно компенсувати витрати, якщо своїм комфортом він створює дискомфорт для інших. І ось на це ми поки що не погоджуємося, навіть думати про це не хочемо.

Тому поки що ми далеко від "ідеального Києва". Поки що...

Пости по темі:
1. Київ парникового періоду
2. Розвиток Києва: привілей чи право?
3. Великий спорт і місто - який спадок?

Бюджет як топ-новина

Вчора в Британії був незвичний день. З ранку до вечора на більшості телеканалів та радіохвиль домінувала одна новина - бюджет країни на наступний фінансовий рік (який тут починається у квітні). Я не перший рік вже спостерігаю над цим неординарним процесом і кожного разу не можу не дивуватися йому. Можливо більшість людей не так енергійно  слідкувала за новинами (мені було цікаво дізнатися як зміниться оподаткування мого бізнесу і чи не втратить наша родина "дитячих грошей", які до нині виплачувались щомісяця на кожну дитину незалежно від рівня доходів батьків, а із наступного року будуть лімітовані для людей із низьким і середнім рівнем доходів). Однак думаю більша половина британців вчора була в курсі у тій чи іншій мірі, що головний казначей Джордж Озборн (по-нашому міністр фінансів) озвучує фінансові плани, які у тій чи іншій мірі торкнуться кожного.

Тому було багато інтерактивних програм - інтерв"ю зі звичайними людьми із різних категорій (молодь, пенсіонери, робітники на невисокій зарплатні, банкірі з мільйонами, безробітні, ті хто палять і т.д.), різні мас-медіа пропонували своєрідні "калькулятори" - щоби люди могли дізнатися на скільки вони стали "багатші" чи "бідніші" в результаті нововведень. Одним словом подія мала великий "освітній" компонент і коментатори буквально на пальцях розповідали про наслідки.

Я не фанат консерваторів, однак слід визнати, що третій коаліційний бюджет є досить збалансованим як для такого складного фінансового періоду. Уряд намагається скоротити дефіцит державного бюджету і державний борг, скорочуючи витрати на публічні послуги (освіту, соціальну допомогу, транспорт, комунальні послуги) та урізаючи різні пільги (безробітним, сім"ям із дітьми). Одночасно він стимулює бізнес та фізичних осіб через систему оподаткування та різні інструменти і закриває "дірки", через які не досить сумлінні компанії та індивідууми виводять значні суми з-під оподаткування.

Не факт що все це спрацює, однак зниження корпоративного податку на прибуток, спрощення системи звітності, зниження податку на доходи, підвищення неоподаткованого мінімуму (до 9,200 фунтів із 2013 року) - все це добре. Одночасно вводиться низка податків на "предмети розкошу". Наприклад тепер українським олігархам, які забажають купити собі маєточок в Лондоні, доведеться платити від 7% до 15% його вартості в казну.

Найбільше не повезло тим хто палить - акциз на цигарки виріс з 7 до 38 пенсів за упаковку, яка навіть до цього коштувала десь 8 фунтів (біля 100 гривень!).


А серед цікавих "регіональних" новин - введення регіонально диференційованої зарплати у державному секторі. Тобто держслужбовці та муніципальні працівними у менш розвинених регіонах і містах півночі отримуватимуть меншу зарплатню, ніж їх колеги на півдні, оскільки вартість життя на півдні та півночі дещо відрізняється.

Залишається лише бажати такого рівня прозорості, відкритості і обізнаності щодо питань державного бюджету, який в Україні як правило приймається в авральному порядку, а про більшість інновацій ми дізнаємося пост-фактум, або вони тихесенько додаються у вигляді змін до державного бюджету.

Ось така топ-новина була вчора в Британії:-)

Мої новини тижня

Минулий тиждень був досить цікавий з точку зору новин і подій.

Почнемо з конкурентоспроможності Києва, а точніше з її відсутності. 15 березня стало відомо, що згідно зі свіжеспеченим рейтингом найбільш конкурентоспроможних міст світу, підготовленого Economist Intelligent Unit/Citybank, Київ знаходиться на непривабливому 108-му місці - позаду всіх європейських столиць і великих міст. Ця новина напевно досить боляче вдарила по КМДА, однак вони тепер із новим заповзяттям мають реалізовувати стратегію Києва, яка ставить на меті зробити Київ одним із найбільш інвестиційно привабливих і конкурентних міст Центральної і Східної Європи.

До речі, КМДА робить інші корисні речі - вони наприклад запросили до Києва колишнього мера Боготи Енріке Пеньялосу, який 22 березня виступить із лекцією "Ідеальне місто" у Київському будинку архітекторів. Хто бажає почути лідера колумбійського дива дивіться детальну інформацію на Платформі.

Мені також надіслали лінк на цікаве нове дослідження з Росії. А саме рейтинг промислових центрів Росії "Промышленный каркас России. 250 крупнейших промышленных центров страны", підготовлене Інститутом територіального планування Урбаніка спільно зі Спілкою Архітекторів Росії. Виглядає дуже цікаво (хоча я детальний звіт ще не читала) і впевнена, що аналіз є дуже актуальним для України. Цікаво буде побачити аналогічне дослідження в Україні, до речі...

А тим часом Єврокомісія підготувала Стратегічний документ по регіональній політиці ЄС на 2014-2020 роки - Common Strategic Framework. Саме на основі цього документу національні уряди і регіональні органи влади будуть розробляти свої власні стратегії регіонального соціально-економічного розвитку і так звані "Партнерські контракти" між комісією та урядами (до речі, теж інновація). На регіональну політику чекають великі зміни - ближча координація зі Стратегією конкурентоспроможності Європа-2020, використання єдиного регуляторного механізму для всіх 5-ти структурних фондів (включаючи сільськогосподарський і морегосподарський), принцип макрокондиціональності (залежності виплат зі структурних фондів від дотримання центральним урядом макроекономічних показників стабільності). Так що наступні декілька місяців і років обіцяють бути цікавими!

Ну ось такі новини.

Покращення життя за розкладом...

Ви мабуть не знали, але з сьогоднішнього дня період "затягування пасків" в Україні закінчився. Про це ми дізналися не з міжнародних рейтингів, не зі статистики зростання ВВП і податкових надходжень, а безпосередньо від Прем'єра Азарова. Від сьогодні громадяни можуть забути про злидні та негаразди, бо держава досягла таких стрімких успіхів в економіці, що почне піклуватися про стандарти життя кожного. І обов'язково подолає диспропорції у рівні доходів, які виникли за 20 років. Цікаво, який максимум вони будуть брати - не Ахметова ж, бо  тоді нам буде потрібен бюджет Франції або Британії для подолання таких диспропорцій...

Мене завжди розважають заяви наших можновладців, які безапеляційно констатують моментальні радикальні зміни, або їх відсутність (Я би тут пригадала іншого прем'єра, яка восени 2008-го заявляла, що  світова криза нас не зачепила...). Правда вони можуть це собі дозволити - народ не кинеться масово перевіряти цифри бюджету і робити складні математичні підрахунки на основі макроекономічних показників. А коли всі ці прожекти накриються мідним тазом, ніхто не препре їх до стінки і не відніме мандати/ посади. Так у нас не прийнято, адже завжди знайдуться поважні причини провалу - світова криза, низькі ціни на метал, висоці ціни на газ, російські друзі, європейські вороги, триклятий МВФ, ураган в Гондурасі - та хіба мало таких причин!

Однак чомусь більшість громадян поставилась більш ніж прохолодно до "нових" соціальних ініціатив Президента (які сильно нагадують соціальну стратегію попереднього президента) та завзятості уряду. Особливо коли світла голова нашої економіки, колишній банкір і від сьогодні другий за розміром регіонал Віктор Тігіпко, говорить нам, що багатомільярдні соціальні вливання оголошені (оце так диво!) на початку передвиборчих перегонів не вплинуть на інфляцію в країні...

Ну що ж, покращення дійсно настало (хоча для декількох тисяч представників провладної еліти воно ніколи і не закінчувалось), на наступні 6 місяців. Після жовтневих виборів можна буде знову затягнути паски, серйозні причини завжди знайдуться (дивись перелік вище). Хоча мій прогноз такий - до виборів не дотягнемо, бюджет і економіка рухнуть під тиском соціального золотого дощу, який не забезпечений доходами реальної економіки. Ви ж не чули про раптові покращення у розвитку нашої економіки та про прориви в "інноваційно-інвестиційному" шляху розвитку України? Якщо чули - маякніть. Бо ці чудові новини якось пройшли повз мене...

Пости по темі:
1. Продекламований розвиток - чергова інновація в українському врядуванні
2. Україна - нерайдужний прогноз на майбутнє

Дослідження на всі смаки - вибираємо обережно

В англійській мові є такий вислів - evidence based policy - політика, що базується на фактах і доказах. Дуже модний термін серед західних політиків і політконсультантів. Означає, що ваші пропозиції у тій чи іншій сфері політики (соціальній, економічній, охорони здоров'я і т.д.) базуються на перевірених трендах і фактах, розраховані кількістно і перевірені якісно.

Однак життя штука цинічна і на кожного героя є антигерой. Поряд із цим терміном мої колеги часто і неофіційно використовують інший - policy based evidence - факти, що базуються на політиці. Тобто в результаті досліджень ми маємо факти і докази, які зручні для тієї чи іншої політики або політика.

Насправді в цьому немає нічого поганого. Адже дуже рідко аналіз буває просто "білим", або "чорним" - у ньому як правило багато смужок. Ну скільки разів ви писали у своїх дослідженнях "це переконливий факт, однак є деякі застереження", або "ця закономірність також має декілька виключень". Цією моделлю дуже зручно користуватися. Адже при виході будь-яких статистичних даних різнонаправлені політичні табори (скажімо соціалісти та неоліберали) і їх аналітичні центри можуть аргументовано доводити свою правоту, аналізуючи "головні тренди" і наводячи виключення. Просто те, що є мейнстрімом для одних, є виключенням для інших!

Подібні думки у мене викликали декілька досліджень, що з'явилися останнім часом у сфері фінансування регіональної політики ЄС. Одним із ключових питань, на які автори давали відповіді, - хто є більшим бенефіціаром комунітарних фондів. Британський консервативно-орієнтований аналітичний центр Open Europe у січні опублікував звіт "Далеко від мети: Обґрунтування повернення регіональної політики додому", який говорить про диспропорційно більше фінансування нових членів ЄС і про те, що "старі" члени виграють більше, якщо регіональна політика як функція буде репатрійована в національну політику.

З іншого боку цього тижня з'явилося дослідження профінансоване польським урядом і підготовлене Інститутом Структурних Досліджень та компанією Raytech, яке говорить, що найбільшими бенефіціарами структурних фондів є "старі" країни-члени, а точніше їх приватні компанії.

І в одному, і в іншому випадку кінцеві висновки є відображенням реальності, а точніше її частини. Регіональні та місцеві органи влади у нових країнах-членах без сумніву є найбільшими бенефіціарами - вони отримують нові об'єкти інфраструктури та "м'яку" підтримку у сфері підприємництва, зайнятості, інновацій та ін. Однак уряд безпосередньо не реалізує проекти, як правило це роблять законтрактовані приватні компанії або громадські організації. І оскільки в Європі працює єдиний ринок, компанія із будь-якої із 27-ми країн може виграти контракт. І може трапитись так, що це іноземна компанія, і тоді уряд іншої держави отримає "вторинну" вигоду від структурних фондів - через податки і оплату праці своїх громадян.

І цілком логічно, що німецькі спеціалісти будують сміттєпереробні заводи в Угорщині, іспанські будівельники  працюють на польських автобанах, а британські консультанти допомагають малим підприємцям Прибалтики. Головне бачити цілу картину, особливо тим, хто займається цими питаннями глибоко і серйозно. Бо як деякі з вас знають, у прес-релізі є лише один заголовок і одна головна тема, яка і потрапляє в новини - все інше вторинне.

Тобто читаємо глибше і звертаємо увагу не лише на "назву човна".

Пости по темі:
1. Регіональна політика ЄС - посткризові реалії
2. Різношвидкістний Євросоюз
3. Якими мають бути політично-орієнтовані дослідження?

Державна стратегія регіонального розвитку України - забута мелодія для флейти...

Нещодавно я розмовляла із моїм старим другом, який робить дослідження у сфері впливу міжнародної технічної допомоги на реформу державного управління в Україні. Мене звичайно більш за все цікавить просторовий аспект управління, про що ми і говорили. Щоб підготуватися до нашой бесіди, я пройшлася старими архівами і перечитала декілька статей, які я написала років 5-8 тому. Одна з них мені особливо сподобалася, якщо це можна сказати про власну стару статтю:-)

На гребені реформаційної гарячки, у 2007 році, я написала для Regions про позитивні зміни, які очікуються в Україні із впровадженням у життя Державної стратегії регіонального розвитку (ДСРР) до 2015 року, а також із реалізацією довгоочікуваної територіально-адміністративної реформи (ТАР).

Але ось на дворі вже 2012-й рік, а віз як то кажуть і понині там. Амбітна ТАР була викинута на смітник майже у тому ж 2007 році, а ДСРР залишилася лише документом - без системного впровадження, експертного супроводу і майже без грошей. І трагедія в тому, що обидва документи були досить непоганими, базувалися на цілій купі іноземного досвіду, абсорбованого через українські реалії. Я ніколи не втомлюся сперичатися із деякими моїми колегами про те, що ДСРР є гарним документом і проблеми відсутності прогресу у сфері регіональної політики слід пов'язувати із нашою традиційною нездатністю впроваджувати гарні закони і регуляторні акти у життя.

А для тих хто цікавиться, чому ж таки ДСРР є гарним документом, пропоную почитати мою трохи бородату статтю, однак яка до сих пір не втратила актуальності, по причині відсутності будь-яких системних змін, прописаних у документі.

Ось посилання на статтю із досить корявою назвою (внаслідок невдалого редагування) "Reform in the context of political reforms and more assertive regional elites".

Пости по темі:
1. 20 фактів про розвиток регіонів України
2. 5 причин відсутності в Україні дієвої та ефективної регіональної політики

Регіональна політика ЄС - посткризові реалії

Глобальна економічна криза із явища перетворилася на процес, при чому довгостроковий. Всі негативні наслідки цього процесу особливо гостро відчувають на собі мешканці країн ЄС, зокрема тих, які мали щастя стати членами клубу "Євро".  Не можна приводити всі 27 країни-члени ЄС під загальний знаменник, однак структурні  проблеми у найслабкіших членах (при чому не із числа новобранців) б'ють бумерангом по всьому співтовариству і нівелюють позитивне зростання у більш успішних економіках (наприклад Фінляндія, Швеція, Естонія або Словенія).

Євросоюз загалом страждає від відсутності економічного зростання та посилюючоїся недовіри інвесторів. Успіх проекту "Великої Європи", який до 2008 року майже ні в кого не викликав сумнівів, нині під загрозою. Все більше претензій висувають один одному члени клубу і все голосніші заклики до "націоналізації" функцій, які були раніше передані до Брюсселю. Регіональна політика не є виключенням.

Другий за розміром "кошик" бюджету ЄС - на регіональну політику витрачається третина комунітарного бюджету або 347 млрд. Євро - переживає перетурбації, пов'язані зі зміною парадигми економічної  політики ЄС. Стратегія економічного зростання "Європа-2020" поставила нові амбітні цілі посилення конкурентоспроможності ЄС загалом і його регіонів, на що також працюють програми структурних фондів.

На початку кризи, у 2008-09 роках, як і національні уряди, Єврокомісія спрямовувала кошти структурних фондів у прискореному темпі для недопущення радикального падіння суспільного виробництва у проблемних регіонах. Регіони ЄС, які мають право на допомогу структурних фондів, отримували кошти на розвиток інфраструктури, створення нових робочих місць, підтримку МСБ і прискорене впровадження інновацій. Нині час "притримати коней", а також подумати про наступний семирічний фінансовий план ЄС.

На 2014-2020 роки Єврокомісія пропонує дещо скоротити бюджет регіональної політики (на 11 млрд. Євро, хоча багато країн-членів вимагають більш радикальних скорочень, які були б адекватні скороченням коштів національних і місцевих бюджетів). Одночасно Комісія пропонує деякі інновації, які на їх думку мають посилити роль програм підтримки конкурентності, поряд із програмами єднання, які в основному спрямовані у регіони і міста нових-країн членів. Найбільш контроверсійною пропозицією є новий запропонований принцип "макро кондиціональності"- залежності виплат структурних фондів від дотримання національними урядами макроекономічних показників, що гарантують стабільність економіки ЄС. Багато регіонів, особливо у країнах із більшим ступенем децентралізації, обурені таким намаганням утиснути їх автономію і поставити доступ до регіональних коштів у залежність від дій центрального уряду.

Загалом Єврокомісію можна зрозуміти - нереально очікувати консервації нинішнього рівня підтримки при таких тектонічних змінах в економіці ЄС. І слід вносити зміни, які базуються на уроках та помилках минулого. Однак є деякі сумніви з приводу здатності ЄС оцінити всі ризики і створити відповідні запобіжні механізми. Наприклад слід пам'ятати, що криза почалася у так званих "старих країнах Єднання", які отримували кошти із Фонду Єднання до розширення Союзу у 2004 році - Греції, Ірландії, Іспанії та Португалії. Греція і надалі залишається найбільшим детонатором ЄС, тоді я Іспанія і Португалія переживають глибоку структурну кризу без перспектив на покращення, поки що...

Україна дуже далека від подібних політичних баталій і реалій. Однак модель регіональної політики ЄС у нас є хрестоматійною і на неї краще-гірше орієнтуються Уряд і місцеві органи влади у розробці власної політики регіонального соціально-економічного розвитку. Тому слід уважно стежити за новими трендами і механізмами підтримки регіонів, які будуть використовувати в ЄС для підтримки регіонів у часи скрути. Бо як відомо, криза стимулює інноваційне мислення і оригінальні підходи до вирішення проблем, в тому числі міст і регіонів. Хоча в Україні нині "позитивна" і креативна оригінальність у цій сфері майже відсутні.

Пости по темі:
1. Посткризові економіки Європи
2. Європейський досвід без фанатизму
3. Різношвидкістний Євросоюз

Продекламований розвиток - чергова інновація в українському врядуванні

Ви можливо не дуже високої думки про такий собі документ, як щорічна програма соціально-економічного розвитку України, яку щороку готує Кабмін. Певно тому, що у багатьох випадках документ є громіздким і недалекоглядним, таким собі реєстром поточних справ без бачення кінцевої мети. Однак гадаю проблема не в самих програмах, а у відсутності довгострокової стратегії розвитку держави, яку вже два десятки років ніяк не народить жоден Уряд України. Я декілька років тому брала участь у підготовці такої програми, точніше її розділу по регіональній політиці, і скажу вам, що це не найгірший шматок конструктиву, який народжують спеціалісти міністерств.

Але скоро ми маємо спати спокійно, бо Верховна Рада у першому читанні ухвалила законопроект №9665, згідно із яким Уряд взагалі звільняють від такої "нісенітниці" як підготовка програми соціально-економічного розвитку, яка як правило подається одночасно із Бюджетом на наступний рік. Ключовим документом, що визначатиме соціально-економічний розвиток країни на рік - від промислової і податкової політики до освіти і соціального захисту - має стати... щорічне послання Президента Верховній Раді. Одночасно цей законопроект передбачає звільнення ВР від такої дрібнички, як затвердження принципів бюджетної політики.

Ну що ж, дехто може сказати, що це цілком логічний крок у системі, де Президент консолідує владу в рамках нового конституційного устрою. Однак здається мені такий підхід накладає "лапу" президента на всі аспекти державного кошторису країни, без передачі йому прямої відповідальності за реалізацію державної соціально-економічної політики. Скажіть мені, яким чином Кабмін і Мінекономрозвитку зокрема може бути ключовим відповідальним органом у цій сфері, якщо не матиме можливості планувати свої дії на наступний рік? Чому б тоді взагалі не ліквідувати Кабмін та не перетворити Адміністрацію Президента на повнокровний орган виконавчої влади?

Черговий раз державотворчі інновації нинішнього Президента, які ж звичайно оголосять найреформатішими реформами за всю історію існування держави, не викликають нічого крім песимізму і депресії. Влада професіоналів знову доводить свою короткозорість і декларує головне бажання - повну монополізацію розподілу ресурсів та тотальне керування процесами розвитку держави Президентом. Про європейські принципи врядування тут здається вже ніхто і не збирається згадувати, бо подібні рішення нічого спільного з ними не мають.

Тобто готуйтеся, наступного разу новини про будівництво великих інфраструктурних проектів або закриття шкіл ви не прочитаєте на сайті Кабміну, а будете переварювати "з голосу" під час красномовного виступу В.Я. у ВР. Якщо звичайно ви його почуєте, через шумовий фон опозиції...

А може все ж таки вистачить штиків у ВР щоби завалити цю "інновацію"? Я дуже сподіваюся!

Всі на конференції!

Час нагадати про деякі цікаві конференції та події у Європі та світі, які заплановані на 2012 рік. Якщо у вас є цікаве дослідження, яке ви хочете обговорити із колегами з інших країн, а також якщо у вас є трохи часу і трохи більше грошей, то готуйтеся! Цієї весни і літа буде декілька масштабних заходів у сфері регіональних досліджень.

Ну по-перше європейська конференція Асоціації Регіональних Досліджень (RSA) "Взаємопов'язані регіони і міста у часи дефрагментації" у Дельфті, Нідерланди, що відбудеться 13-15 травня 2012 року. Цього року основна тема дискусій - це використання новітніх підходів для генерування стійкого та динамічного зростання міст і регіонів, що стають все більш автономними і одочасно потребують більше можливостей для інтеграції у глобальну економіку. Реєстрація за пільговим тарифом до 10 лютого 2012 за цим посиланням.

По-друге, та ж сама  RSA організує свою першу глобальну конференцію "Стійке майбутнє регіонів" у столиці Китаю Пекіні. Це супер-можливість відвідати супер-державу і познайомитись із дослідниками, які цілком можливо через 10 років будуть визначати тренди у нашій сфері (я про маловідомих нам китайських науковців). Отже пекінська конференція відбудеться 24-26 червня 2012 і дізнатися більше інформації, а також зареєструватися можна тут (знову ж таки, до 10 лютого діє знижка на реєстраційний внесок).

Не відстає і Європейська Ацоціація Регіональних Наук (ERSA) - вона проводить свій щорічний конгрес "Динамічні регіони. Обираючи новий шлях" у Братіславі, Словаччина, 21-25 серпня 2012 року. Протягом конгресу буде обговорено багато цікавих тем регіонального розвитку, також там буде ряд спеціальних секцій. Наприклад секція проекту ESPON TERCO  із транснаціонального співробітництва, у якому я приймаю участь. Реєстрація  до 17 лютого 2012  (для деяких категорій учасників). Вся інформація за цим посиланням.

А хто цікавиться літніми школами, то  ERSA організує з 2 по 12 липня 2012 в університеті Умеа (Швеція)  літню школу на тему "Фіскальний федералізм, мобільність та оцінка політики". Деталі за цією адресою.

Звісно це не вичерпний список і я буду поступово повідомляти про інші заходи.

Мої новини тижня

Минулого тижня мені на очі потрапило багато матеріалів по розвитку міст. Спочатку Єврокомісія визначила діалог із містами як пріоритет своєї діяльності у напрямку стимулювання динамічного та стійкого економічного зростання. Відповідно на 16 лютого 2012 року заплановано проведення Форуму Міст, де мери міст ЄС та Єврокомісія обговорюватимуть механізми такої співпраці. Слід зазначити, що як правило ЄК веде прямий діалог із регіонами, а не містами, тому ці зміни є досить знаковими.

Також я знайшла чудовий документ по дизайну міського простору в Австралії - "Протокол дизайну міст Австралії. Створюємо місця для людей". Цей документ розроблений спільно центральним урядом, місцевою владою, бізнесом і громадами, з метою встановлення нових принципів розвитку міст та запровадження найкращих практик в урбан-дизайні. За цим посиланням можна знайти інформацію про Протокол, його принципи та найкращі практики.Комплексний підхід документу до якості життя, розвитку соціального капіталу, конкурентності територій та стійкого розвитку приємно вражає.

В Британії Центр Міст (Centre for Cities) опублікував черговий Cities Outlook 2012 (Огляд міст), де визначає основні тренди розвитку найбільших міст Британії, зокрема поглиблення диспропорцій між депресивними містами півночі та економічними моторами півдня.

Одночасно в Британії широкого резонансу набув звіт "Аргументи для повернення регіональної політики додому" аналітичного центру Open Europe, який закликає уряд до репатріації функцій регіональної політики із Єврокомісії до Лондона, мотивуючи це високими трансакційними витратами та нерелевантністю пріоритетів сучасної комунітарної регіональної політики ЄС інтересам британських регіонів, особливо депресивних. Насправді попередній Уряд лейбористів декілька років тому вже готував відповідний політичний документ по репатріації і від консерваторів-євроскептиків слід очікувати більш енергійних дій у цьому напрямку. Хоча сама пропозиція досить іронічна, зважаючи на той факт, що регіональна політика в Британії припинила своє існування минулого року як категорія. Нова мантра уряду - локалізм - а до неї важко приладнати цілі і принципи регіональної політики, які сповідує ЄС...

Якщо ви любите карти і вас цікавлять тенденції регіонального соціально-економічного розвитку країн ЄС, то вам буде цікаво подивитись на свіжий "Регіональний щорічник Євростату 2012".

Минулого тижня у Давосі пройшов щорічний Всесвітній Економічний Форум, і якщо ви цікавитеся позицією України у конкурентному світі, то раджу почитати останній Звіт про Глобальну  Конкурентоспроможність (Global Competitiveness Report 2011-12). Україна у глобальному рейтингу посідає неконкурентне 82-е місце.

Пости по темі:
1. Давос що проходить повз нас
2. Як зруйнувати регіональну політику за 1 рік - короткий курс

Давос, що проходить повз нас

Сьогодні в українських новинах майже непомітною була одна новина - відкриття чергового Всесвітнього Економічного Форуму (ВЕФ) у Давосі. Цілком зрозуміло, бо Україна не є ані могутньою економічною силою, ані місцем проживання великих і продуктивних компаній (за деяким рідким виключенням), ані проявила себе як просунутий реформатор, скоріш навпаки. Певно через день-другий все ж таки напишуть, у зв'язку із традиційними пінчуковсько-ахметовськими заходами в рамках Форуму - але це так, нашим про наших

Нагадаю, у рейтингу Індексу Глобальної Конкурентоспроможності ВЕФу Україна посідає почесне 82-е місце серед 142 країн (2011-12). Одночасно у славетному Рейтингу легкості ведення бізнесу Світового Банку Україна посідає жалюгідне 152-е місце серед 183 можливих, а за деякими показниками (зокрема якість податкової системи) - 181-е! І ми постійно сповзаємо вниз, не зважаючи на амбіції нинішнього Президента вивести нас у 20-у найбільш динамічно розвиваючихся країн світу (відповідно до його революційної Програми Економічних Реформ 2011-14). Тому навіщо писати про те, що у нас відсутнє, про конкурентоспроможність?

А писати слід, і також про Давос. Хоча б тому, що настрій у глобальних політичних лідерів та акул бізнесу досить депресивний, прогнози на майбутнє похмурі, а простору для маневрів залишається все менше і менше. Звичайно не всі впадають у відчай - країни нового прориву - Бразилія, Китай, Індія, Індонезія, Австралія, Південна Корея та інші - демонструють дуже непогану динаміку зростання і феноменальний прорив у продуктивності (Росію тому я тут не згадую, бо її нафто-газові успіхи мало що мають спільного із конкурентними успіхами). Саме завдяки ним світ не порине у глобальну рецесію. Однак міцність західної моделі капіталізму випробовується ось уже 5-й рік і здається, що з кожним місяцем її стає все менше, особливо якщо дивитися на Єврозону. Клаус Шваб, засновник ВЕФу, зокрема сказав перед початком Форуму "Капіталізм у його нинішній формі перестав відповідати потребам світу навколо нас".

Ми майже не думаємо про концептуальні питання нової форми економічного розвитку і здається живемо сьогоднішнім днем. Ми звикли бути об'єктами глобальної політики та економіки і тому будь-які активні дії щодо фундаментального переосмислення економічної системи залишаються привілеєм академічних кіл, а не "пундитів" публічної політики. Тому більшість завтрашніх трендів, які відомі світовим аналітикам вже сьогодні, для нас завтра стануть сюрпризом.

Ну наприклад те, що західні фінансові інституції в силу нових регуляторних реформ та песимістичних прогнозів радикально скорочують інвестиції у "ненадійні" перехідні економіки, до яких ми також належимо. Тобто бай-бай Національні Проекти, якщо тільки їх не профінансують китайські, арабські чи російські банки-уряди. Що при такій кількості економічних ризиків ніхто не захоче закривати очі на політичні ризики, а вони в Україні зростають, особливо враховуючи передвиборчу кампанію, яка майже почалася. А профанація нинішнього уряду щодо успіхів економічних реформ спрацьовує лише на рівні нижче середнього, тобто серед 10-15% населення України - світові спостерігачі цього взагалі не схавають.

Звичайно Давос це дрібниця, фасад монументальної будівлі, в середині якої рушиться стеля, прорвало каналізацію і періодично пропадає електрика. Однак здається мені нерозумно ігнорувати цю будівлю, бо ми від неї сильно залежимо. У цьому випадку наша хата не дуже то й з краю! Наївно оперувати термінами Уряду Тимошенко 2008 року - що нас світова криза не зачепить, бо ми унікальні. Вона не зачепить, а просто поховає нас під уламками монументального капіталізму. І ми це помітимо лише коли опинимось у завалах без доступу кисню, тобто без капіталу...

Пости по темі:
1. Посткризові економіки Європи
2. Про дорогу економію або як не треба скорочувати державні витрати

Перезавантаження після паузи

Після незручно довгої паузи я повертаюся в ефір. Моя відсутність частково пов'язана із довгими зимовими святами, частково із двома великими проектами і приблизно ста сторінками тексту, які слід було підготувати у досить короткі строки. На жаль, при великій кількості роботи, інші види професійної діяльності, в тому числі блог, страждають...

Але це позаду - а попереду Рік Дракона (вітаю!) із купою важливих подій і речей, про які цікаво і варто писати. А отже Регіональні Акценти повертаються до активного життя!

Я усвідомлюю, що не підвела підсумків минулого року, як це заведено. І не знаю чи варто це робити зараз - хочеться дивитися у майбутнє. Це небажання також можна пояснити відсутністю  гарних новин і значного прогресу у сфері регіональної політики в Україні та й у більшості інших країн.

Криза не вщухає і чим далі, тим більше жертв спостерігаємо у місцевій та регіональній економіці. Призупинені програми інвестування, у містах множаться недобудови, скорочення бюджетів для більшості публічних послуг, популістські обіцянки на фоні відсутності свіжих ідей та збільшення залежності регіональних і місцевих органів влади від центральних - це генералізація ситуації як в Україні, так і в Європі чи США.

В Україні правда ще додається повна політична неспроможність здійснювати необхідні реформи, які б дали містам і регіонам нові шанси для відродження економічного зростання. Нинішня політична короткозорість, яка спрямована на реалізацію гранд-прожектів (Євро-2012, Олімпіада, Національні проекти) без усвідомлення довгострокових наслідків для національної та місцевої економіки, більш ніж вражає. На це накладається континуальна адмінреформа без реформ, очікування чергових виборів, сповзання все нижче і нижче у всіх можливих міжнародних рейтингах,  закручування гайок по всіх фронтах і т.д. і т.п. Невесело...

Однак слід також дивитися на рідкі промені сонця. Київ прийняв нову стратегію, до кінцевого варіанту якої включили деякі пропозиції громадськості та експертів. Так що ми не дарма працювали! Львів реалізує свою стратегію і увійшов до десятки євопейських міст майбутнього у сфері інвестиційної привабливості. По всій країні представники місцевої громади поступово починають реалізовувати свої права участі у процесі прийняття рішень щодо розвитку їх міста чи району. У старому світі з'являються цікаві проекти по стимулюванню економічного розвитку через інновації, інвестиції та "зелені реформи". А новий світ не перестає дивувати динамікою зростання та масштабами перетворень, у тому числі на місцевому рівні.

А ще видаються нові цікаві книжки, готуються нові рейтинги і дослідження, розробляються нові політики для стимулювання розвитку регіонів, організуються цікаві конференції. Про все це докладніше - у наступних постах. Так що повертайтеся!