28 липня 2011 р.

Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 3: Інноваційна трагедія

Після того, як ми розібралися із відсутністю "адресності" запропонованого проекту Стратегії розвитку Києва до 2025 року (К-2025) та визначили її як неамбітну, час поговорити про деяку конкретику. Я щиро радію кількості коментарів до документу та активності КМДА у трансляції запропонованих змін - дай боже щоби виконання було таким же оперативним та інтерактивним.

Тому я не збираюся говорити про проблеми забудови, транспорту, сміття, озеленення, соціальної інфраструктури або культури - тут є багато бажаючих. Я зацікавилась двома фундаментальними компонентами, які відрізняють дійсно успішне сучасне місто від просто міста - інноваціями та бізнесом. Цей пост присвячую інноваціям, а наступний буде про бізнес.

Отож нові і не дуже керманичі міста пропонують нам бачення Києва як "інноваційного центру" Східної Європи. Класна амбіція, варта зусиль. Однак у документі проблема із аналізом  ресурсів для реалізації цієї амбіції та з "впровадженням". Майже жодне конкретне завдання або запропонована програма не відображають наших інноваційних устремлінь (окрім сторінок 18-19 де згадуються бізнес-інкубатори та венчури, а також пріоритетні галузі). Фанати документу можуть резонно заявити - бізнес-компонент "Зроблено в Києві" ще в ротобі і там має щось бути. Має бути. Але не лише там!

Мене цікавить питання - а де у системі координат майбутнього Києва знаходяться його університети, академічні установи та науково-дослідні інститути та лабораторії? Де бачення київської влади щодо використання їх як головних ресурсів економічного зростання, як це робиться у всіх розвинених і майже розвинених державах?

Ви знаєте які на сьогоднішній день рушійні сили динамічного економічного зростання? Це аж ніяк не географічне розташування, наявність природних ресурсів та дешевої робочої сили, низькі податки (хоча це допомагає!). Це перш за все рівень освіченості населення, його суспільна згуртованість, витрати на науку, дослідження та вищу освіту, запатентовані винаходи, рівень комп'ютеризації та "віртуалізації" населення.

Я не є фанатом існуючої академічної, науково-дослідної та освітньої системи України - вона застаріла, негнучка, некоммерціалізована, у більшості своїй відірвана від життя і від потреб суспільства. Більш того, вона коррупційна, як і більшість елементів нашої системи життєдіяльності. Тому вона не виробляє продуктів, яких від неї потребує сучасна економіка і сучасне суспільство. Науковці продовжують жити у "баштах зі слонової кістки", як це модно говорити на заході. Не всі, ні! Але більшість.

Однак ту меншість, яка виробляє унікальні ідеї, продукти, технології, ноу-хау слід одразу і неодмінно включити у формулу майбутнього успіху Києва. Більш того, починаючи із початкової школи, треба робити зусилля по збільшенню цією меншості - наши діти мають захотіти стати дослідниками та винахідниками, а не лише менеджерами та юристами. Туризм та бізнес-послуги можуть принести нам мільйони і місце у третьому ешелоні метрополій світу. Інноваційно орієнтовані "спайки" компаній та науково-дослідних установ (свідомо уникаю слова кластер) , що виробляють унікальні продукти і послуги - це фішка на мільярди і на десятиліття.

Що я хочу від стратегії, для того щоб вона дійсно дала відповідь на питання "як стати інноваційним центром"? Я хочу повного і глибокого аналізу науково-дослідної і освітньої сфери Києва - по іменам і цифрам. Я хочу проектів по створенню необхідної інфраструктури - інституційної, фінансової, регуляторної - для підтримки інноваційно орієнтованих бізнес-проектів, для створення умов "інноваційної тусовки" у місті із найвищим у країні рівнем концентрації інтеллектуального капіталу. Я хочу менше бюрократії і втручання влади у справи бізнесу, хоча це вже скоріш питання до центрального уряду...

Я хочу щоби технопарків а-ля КПІ та Інститут Патона  стало більше (або бізнес-інкубаторів на основі університетів та НДІ - немає різниці як ви це назвете), я хочу щоби до них було залучено існуючі компанії і талановиті кадри, які створять свої власні. Я хочу щоби бренд майбутнього Києва відображав існуючий тут інтеллектуальний потенціал. І якщо не все так ідеально сьогодні, то без чіткого плану дій завтра система взагалі впаде - бо вона відсутня на радарах влади, а значить буде відсутня на радарах киян та інвесторів. А якщо сьогодні ми нарешті згадаємо про сучасних Сікорських, Патонів та Городецьких, то через 10-20 років ми не впізнаємо міста у якому живемо. У позитивному плані:-)

А ще я хочу щоби модернізація мого міста (енергетика, транспорт, коммунікації, інженерна інфрастуктура та ін.) відбувалася засобами і за технологіями, які були створені  не в Німеччині або Кореї, а в Києві. Ви думаєте таких немає? Як ви помиляєтесь! Ми просто про них нічого не знаємо. Час дізнатися...

Пости по темі:

1. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 1: Для кого?
2. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 2: Нам дихають у спину?

25 липня 2011 р.

Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 2: Нам дихають у спину?

Продовжую аналіз проекту Стратегії розвитку Києва до 2025 року (К-2025). У першій частині я розглянула проблему відсутності "адресності" нової стратегії, а саме браку відповіді на питання Для кого? Сьогодні я хочу написати про амбіції стратегії.

Загалом цьому професійно оформленому документу із таким великим публічним резонансом, що ґрунтується на аналізі проведеному провідними консалтинговими та експертними організаціями, явно бракує масштабу бачення майбутнього.

Я маю на увазі той факт, що діловим туризмом, масштабною розбудовою нерухомості та інженерної інфраструктури, дорогами, "культурною долиною" та київським підручником ми мало кого здивуємо не лише у світі, але й у Центральній Європі. Насправді більша частина запропонованих завдань не мають стратегічного харатеру - вони скоріше поточні. Дороги все одно слід будувати, хрущовки зносити, теплотраси прокладати, місто озеленювати, а дітей водити у школи і дитсадки. Без цього місто не місто!

Однак на основі цієї бази слід будувати революційне бачення майбутнього Києва - бо якщо воно буде лише еволюційним, тобто скромним, то через 10 років ми будемо ще більше відставати від сьогоднішніх лідерів. Великі і не дуже міста світу беруть на себе амбітні зобов'язання - створити науково-дослідні центри світового рівня у певній галузі (наприклад англійський Ньюкасл у біомедичній сфері та вітроенергетиці),  вивести місцевий університет у світові лідери (Пекін), відмовитись від викопних видів палива (Стокгольм), залучити якомога більшу кількість міжнародних талановитих кадрів і інтегрувати їх у життя та економіку міста (Ванкувер), скоротити у рази автомобільний рух і підтримувати розвиток велоруху та громадського транспорту (десятки прикладів - від Курітіби до Талліна), 100-відсоткова переробка відходів і ліквідація мусорозвалищ (те ж саме), і т.д. і т.п.

У нас при амбіції стати "інноваційним економічним центром у східноєвропейському регіоні" у стратегії майже відсутнє бачення місця київських університетів (та інших ВНЗів), науково-дослідних та академічних установ, технопарків (а таких є як мінімум 3) у розвитку економіки міста. А яким чином ви збираєтеся досягнути інноваційності?! Про це окремо і детально я напишу у наступному пості.            

З іншого боку такий брак амбітних цілей дисонує із заявами "батьків міста" перетворити Київ на одне із 40-ка найбільш розвинених міст світу. Такі заяви вони неодноразово робили в процесі  публічного обговорення К-2025 (дивись Вечірній Київ або програми по ТРК Київ). Пробачте, а де тут "тест на реальність"?

Чи наші керманичі в курсі, що за різноманітними класикаціями Київ ніяк не входить до першого ешелону світових міст - у кращому випадку до другого? Наприклад у широковживаній класифікації Globalisation and World Cities Київ знаходиться у групі Beta- і перед нами є ще 5 груп які складаються із 70 міст світу, рівень інтегрованості яких у глобальну економіку є у рази вищим. Чи знають вони, що через 10-20 років більшість нових міст-лідерів будуть знаходитись в Китаї, Індії, Бразилії чи Австралії? І що рівнятися сьогодні на американські метрополії та центри старої та нової Європи м'яко кажучи неактуально?

Ви хочете залучити глобальні корпорації? Вам треба конкурувати не лише з Варшавою і Москвою, але й з новими містами Азії та Африки, назви яких ми навіть не можемо вимовити. У них динаміка зростання населення і головне середнього класу із потужною купівельною спроможністю у рази більша. Тому якщо у ТНК постане питання де розміщувати свою регіональну штаб-квартиру і виробництво, то відповідь дуже проста - ближче до потенційних споживачів. Ми не можемо перемогти кількістю - у нашому менш ніж тримільйонному місті із примарливими перспективами росту  запас купівельної спроможності не стане головною принадою. Нам треба знаходити інші абсолютні  та порівняльні переваги і бажано якісні! 

Ну і нарешті чи пам'ятають батьки міста про ганебні "зелені характеристики" міста у європейському контексті? А нині і бізнес і населення світу стають все більш чутливими до якості навколишнього середовища і стратегії міста чи держави по приведенню економічної та споживчої поведінки до стандартів стійкого розвитку.  

Тому висновок невтішний - нам не дихають у спину. Це ми дихаємо у спину десяткам якщо не сотням конкурентів у світовому масштабі. І якщо ми хочемо радикально змінити ситуацію на краще, то планку амбіцій К-2025 треба радикально підвищувати!


Пости по темі:
1. Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 1: Для кого?

21 липня 2011 р.

Стратегія Київ-2025 - розбір польотів. Частина 1: Для кого?

Починаю цикл постів про Стратегію Розвитку Києва до 2025 року (кодова назва К-2025). Оскільки зараз я заглибилася у це синє море, то певно доцільно було б публікувати деякі ідеї та коментарі тут. Паралельно я готую коментарі для КМДА із більш обґрунтованим викладом того, що слід було б змінити і як.

Почати потрібно із великого мерсі – авторам стратегії та КМДА – за грамотний підхід до публічного обговорення. Тепер справа за малим – цивілізовано обробити всі пропозиції та повідомити громаду які були прийняті до уваги, а які ні, і чому.

Загальне враження від професійно оформленого документу – песимістичне. Гарно презентований документ має декілька системних недоліків, які можуть звести нанівець всі добрі наміри.

У мене є питання до «адресності» документу. Будь-який підручник по стратегічному плануванню порекомендує вам почати процес із відповіді на питання чому? для кого?, а вже потім приступити до як?

Так ось, у К-2025 катастрофічно мало уваги приділяє питанню для кого? Бо у Києві є багато різнопланових груп, які мають несхожі проблеми та інтереси, а також бачення розвитку міста. Наприклад корінний киянин може мати багато протиріч із інвестором, а турист – зі студентом який вчиться у місті. А стратегія має бути документом, який дає відповіді на питання всіх цих різних груп та за необхідності пропонувати компроміси по самим запеклим суперечливим питанням (наприклад забудова центральної частини міста). Поки що я не бачу системного аналізу сегментів населення Києва, відповідно заходи мають «розмитих» бенефіціарів і тому кінцевий результат може не задовольнити тих, для кого це все власне робиться - киян.

Ця проблема веде до іншої. К-2025 в основному пропонує «реакційні» заходи, тобто ті, які спрямовані на вирішення існуючих проблем, аніж на запобігання їх виникненню (та виникненню нових). Це заходи, які простіше всього зробити самим – тобто силами міської влади – аніж залучити бізнес та громаду. А як відомо влада має лише обмежені можливості і тотально контролювати процес розвитку міста просто нездатна (як би вона цього не бажала). У всіх розвинених країнах, до яких ми так хочемо наблизитись, вже давно відбувається процес не лише децентралізації повноважень від центру до муніципалітетів, але й від держави до громади. Візьмемо хоча б улюблену ідею-фікс нинішнього британського уряду – «Велике суспільство» Big Society. При всіх недоліках та браку конкретизації вона має позитивний вплив на динаміку відносин між владою, бізнесом, громадським сектором, університетами та простими громадянами. В Україні та Києві зокрема відсутня традиція "сильного громадянина" - його слід виховувати, щоби пізніше можна було поділитися важким тягарем турбот про місто

У Стратегії Києва я не побачила конкретних пропозицій по створенню нових партнерських механізмів, які б могли виконувати конкретні функції по покращенню життя у місті – від освітніх програм для школярів на тему «як жити зеленим життям», для автомобілістів на тему "хто такі велосипедисти і чому на них слід звертати увагу", до бізнес-орієнтованих форумів, які б могли вирішувати безліч проблем міста лише за невеликого сприяння мерії. Таке враження, що нинішнє керівництво міста визнає самоорганізацію населення лише у сфері ЖКХ. Це прогрес, але цього замало!

Далі буде...

18 липня 2011 р.

Мої новини тижня

Давно щось я не ділилася новинами. Потроху буду виправлятися :-)

1. Минулого тижня Україна нарешті отримала нового міністра регіонального розвитку, будівницта та житлово-комунального господарства. Лідери зі східних областей продовжують рулити національною політикою у сфері будівництва та ЖКХ. Колоритний колишній Донецький губернатор має за плечима солідний досвід управління великим регіоном та ефективних переговорів із Урядом (аж до судових позовів). Хоча на національному рівні йому не доведеться напряму залучатися до регіональної політики - ця функція передана до Міністерства економічного розвитку і торгівлі. Відповідно я б прибрала з його титулу перші два слова... За сприятливої погоди (затвердження граничної чисельності кадрів) найближчим часом три департаменти, які займаються цією політикою в уряді, перейдуть у нове старе міністерство. Тоді нарешті люди зможуть заспокоїтися і заглибитися у процес підготовки та реалізації регіональної політики:-)

2. Громадське обговорення стратегії розвитку Києва до 2025 року іде повним ходом. Залучитися може кожний - через сайт, групу на ФБ, гарячу лінію 15-51, електронну адресу strategy@kmv.gov.ua, громадські обговорення та ін. До документу є багато запитань та нарікань, є навіть проекти по підготовці аільтернативної стратегії громадськими лідерами. Вважаю це дуже позитивним трендом. Альтернативну стратегію підготувати на якісному рівні дуже складно (якщо тільки у вас немає пари сотень тисяч у твердій валюті). Однак всі небайдужі до розвитку міста громадяни повинні мати постійний двосторонній контакт із мерією. І тому ті інтерактивні механізми, які були використані для обговорення стратегії, мають бути збережені і розширені для моніторингу виконання стратегії. Я не говорю що ми вже цього року маємо перетворитися на Сіетл, але можливо наступного:-) Я як раз завершую свої власні пропозиції до стратегії.

3. Федеральний уряд США тим часом запропонував нову пілотну програму підтримки міст, які особливо потерпають від гострих соціально-економічних проблем "Сильні міста, сильні громади". Уряд вирішив створити нову модель відносин із муніципалітетами (поки що із 6-ма пілотами), яка б допомогла зменшити бюрократичні бар'єри, спростити багаторівневу та багатосторонню модель управління та розпорядження коштами, а також підвищити кваліфікацію муніципальних працівників. В рамках пілоту буде надана допомога декільком містам у підготовці нових стратегій розвитку (кожне пілотне місто отримає на це 1 мільйон дол. США), реалізована програма  стажування експертів різних профілів у муніципальних урядах (що фінансуватиметься коштом приватної фундацї Рокфеллера). Кінцевою метою програми є підготовка пропозицій щодо раціоналізації та спрощення федерального бюрократичного апарату, налагодження двостороннього каналу спілкування між федеральним урядом та муніципалітетами, підвищення кваліфікації спеціалістів муніципалітетів, посилення партнерських відносин між органами влади, бізнесом та неурядовим сектором. У майбутньому, за умови наявності фінансування (і не обов'язково державного) планується створити портал, який би надавав системну експертну підтримку містам із різних куточків США у процесі підготовки та реалізації стратегій. Звучить дуже подібно до деяких донорських проектів, які нині реалізуються в Україні.

Далі буде...

11 липня 2011 р.

Чи можна зруйнувати місто рейтингом?

Сьогодні прочитала цікаву статтю на сайті Sustainable Cities про негативний вплив різноманітних міжнародних рейтингів міст на розвиток конкретного міста, на його імідж та сприйняття навколишнім світом.

Скажімо останній рейтинг від PWC, McKinsey або BCG вивело ваше місто на лідируючі позиції і до вас  (майже) одразу кинулися компанії, талановиті і не дуже кадри, а також вас просто накрило море інвестицій. Або навпаки, ваше місто по статистичним показникам використаним в останньому модному дослідженні виявилося аутсайдером і ви готуєтеся до масового "ісходу" інвесторів та мешканців.

Картина страшна чи не дуже? І наскільки взагалі ми звертаємо увагу на різноманітні рейтинги у нашому виборі де жити, чи працювати, чи інвестувати? Питання сумнівності об'єктивності та комплексності будь-якого, навіть найбільш професійно зробленого рейтингу, завжди присутнє і його навіть не варто тут обговорювати. Автори ВСІХ досліджень без винятку (якщо вони професіонали) майже у першому абзаці вкажуть вам на обмеження у використанні результатів та голосно прокоментують застереження (типа "позиція автора може не співпадати з..." і "за наслідки ми не відповідаємо":-)).

Мені здається дуже однобічною позиція як апологетів міжнародних рейтингів, так і їх критиків. При всій мобільності нинішніх капіталів і людей на їх рішення впливає набагато більш складна система факторів, ніж вихід того чи іншого мегаполісу у лідери по певному показнику (якість життя, рівень злочинності, інноваційна інфраструктура та ін.). Хоча я сама постійно пропагую необхідність всіх цих речей у місті, яке хоче стати повноправним членом сучасної глобальної економічної системи, я не вважаю що причинно-наслідкові зв'язки є настільки прямими і "терміновими".

І тому побоювання авторів статті про можливе поглиблення соціального розшарування у містах-лузерах і занепад цих міст як результат оприлюднених рейтингів є досить абстрактними. Так, у світі є вмираючі міста, при чому не лише маленькі, але й такі гіганти як Детройт у США. Однак процеси депопуляції та "руйнування" тривають десятиліттями і є результатом цілої системи помилок і неправильних рішень, які не завжди знаходять свою інтерпретацію у рейтингах.

Тобто, як завжди, мій діагноз рейтингам такий - вони корисні для "загального розвитку", для певного "заголовка" у бренді вашого міста та для PR акцій серед потенційних інвесторів - це якщо ви на "виграшній" стороні. Якщо ж ваша позиція мінусова, то користь від рейтингу може бути більш  конкретною - вам якісно і безкоштовно розказали про управлінські та лідерські прорахунки і окреслили бачення ваших проблем сторонніми очима. І це має стати чудовим поштовхом для вирішення проблем, якщо звичайно лідери міста налаштовані конструктивно.

Тому, прошу наступний рейтинг у студію!

Пости по темі:
1. Руїни і їх майбутнє. Простір vs населення
2. Міста можливостей

8 липня 2011 р.

Стратегія економічного розвитку Львова. Знову?!

Я як правило є "кладовищем" анекдотів. Однак сьогодні я вирішила бути оригінальною і придумати свій власний. "Прийшла весна і у Львові знову розробляють стратегію економічного розвитку міста".

Анекдот певно несмішний, і не тому що у мене погане почуття гумору. Просто це дійсно не смішно, бо це правда. Минулого тижня у Львові я дізналася, що триває процес розробки чергової стратегії міста.

На моїй пам'яті за останні десять років у Львові розроблялися десятки стратегій різного спрямування, багато з них - саме соціально-економічного розвитку. Одна із них була розроблена проектом LARGIS в якому я працювала декілька років. Інша, найсвіжіша, із великим розголосом була підготовлена Monitor Group за фінансової підтримки Фонду "Ефективне управління" Ахметова. Після того як вона була написана Стратегія економічної конкурентоспроможності Львова була у березні 2011 року "передана" в управління міськраді, а точніше Комунальному Інституту міста.

Однак цією здавалося б такою довершеною стратегією діло не завершилося. Незважаючи на нещодавній аудит більше ніж 100(!) стратегій (зроблений тим же Інститутом міста) Львівська міськрада почала співпрацювати із канадським проектом "Місцевий економічний розвиток міст України". Численні новинні повідомлення висвітлюють початок процесу підготовки... стратегії місцевого економічного розвитку.

Я звичайно хочу сподіватися, що мова не йде про підготовку чергового документу, а про підтримку в реалізації існуючих (хоча ознак таких прогресивних дій я поки що не спостерігаю). Я можу зрозуміти донорів - у кожного свій уряд, своя стратегія роботи в Україні, свої пріоритети і умови надання техдопомоги. Але я також розумію, що досить часто нескоординованість дій різних донорів що працюють в Україні призводить до непотрібних повторів, неефективних витрат та уповільнення трансформаційних процесів.

Хочу сподіватися, що прийде час і українські мери та держслужбовці не будуть спокушатися на десятки або сотні тисяч іноземних грошових знаків і не погоджуватимуться співпрацювати із закордонним партнерам у розробці стратегічних документів знову і знову. Що у них вистачить аргументів і фактів, щоби переконати донорів у необхідності фінансування РЕАЛІЗАЦІЇ ІСНУЮЧОЇ СТРАТЕГІЇ. Що у них знайдеться сміливість сказати "ні" тим донорам, які запропонують технічну допомогу за умови розробки чергового стратегічного трактату тоді, як у них вже є пристойний план дій.

Також хочеться вірити, що донори колись почнуть дійсно аналізувати актуальну ситуацію в Україні та у її регіонах з метою оптимального дизайну проектів та вибору партнерів. Хоча заради правди слід сказати, що повної і доступної інформації (бази даних) щодо актуальних та минулих проектів техдопомоги та їх результатів не існує ні на центральному, ні на регіональному рівнях. Є про що подумати...

Пости по темі:
Донорські проекти у сфері регіонального і місцевого розвитку - короткий аудит

3 липня 2011 р.

Локалізований оптимізм

Якщо останнім часом при спілкуванні із центральними органами влади України або при ознайомленні із практикою їх роботи та "прогресом" у реформуванні держапарату та покращенні нашого життя вже сьогодні у вас виникає відчуття безнадії, песимізму, розчарування та зневіри у те, що у нас колись може вийти щось путнє, то гадаю ви не одинокі.

Реформаторський запал уряду та президента, які вже перестали підпадати під категорію "нові", потроху затухає і я не думаю що це пов'язано із періодом відпусток... Дії влади є реакційними (вони реагують на проблеми), а не запланованими та такими, що спрямовані на запобігання негативним трендам. Складається враження повної відсутності стратегічного бачення. Голосно проголошені реформи у сфері територіально-адміністративної реформи, посилення місцевого самоврядування та регіональної політики перетворилися на пшик, що потроху зникає навіть у міністерських коридорах. У самих міністерствах немає міністрів, нових структур і чіткого розуміння того, що і хто буде робити. Тому спеціалісти департаментів заглибились у солодкий світ звітування та узгодження пустопорожніх планів та заходів.

Однак не все так погано. Якщо ви хочете ковтка свіжого повітря - їдьте "у глибинку", поспілкуйтеся із місцевими органами влади. Ви побачите, що затяжна криза не відібрала у людей оптимізму та бажання змінювати речі на краще. Вони знаходять вихід у безвихідних ситуаціях, вони мобілізують місцеві громади і бізнес, вони шукають альтернативні джерела фінансування, вони спілкуються один із одним і намагаються координувати дії, вони мають бажання дізнатися щось нове і впровадити це нове у себе вдома.

Звичайно не всі міста, райони та області є однаковими - вічні диспропорції є не лише у рівні соціально-економічного розвитку, але й у здатності місцевих лідерів мислити креативно, а діяти ефективно і згуртовано. Є "мертві зони", де локальний прогрес є таким же регресивним, як і національний. Але є багато дуже позитивних прикладів.

Шкода лише, що їх помічаєш лише коли проводиш "польові дослідження" (я зараз на львівщині). З Києва цього, на жаль, не видно. Якщо у вас є власні спостереження або ви знаєте про "канали" трансляції локального оптимізму та конструктивізму - дайте мені знати:-)